Стягнення з Казначейства інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання рішення суду про стягнення коштів з державного органу

11.01.2024 ВС складі колегії суддів КГС в рамках справи № 910/479/21 (ЄДРСРУ  № 116231446) досліджував питання щодо стягнення з Казначейства інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання рішення суду про стягнення коштів з державного органу відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

(!) Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону про гарантії (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Частиною 2 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

За ч. 1 ст. 5 Закону про гарантії у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ЦК України, прийнятий 16.01.2003, набрав чинності 01.01.2004, тоді як Закон про гарантії був прийнятий 05.06.2012 та набрав чинності 01.01.2013. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим Кодексом. Так само незмінним залишається припис ч. 1 ст. 5 Закону про гарантії, який не встановлює іншого, ніж у ч. 2 ст. 625 ЦК України, розміру процентів.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України.

Оскільки парламент прийняв Закон про гарантії після прийняття ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного Кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього Кодексу (аналогічного підходу дотримався КСУ у Рішенні від 13.03.2012 №5-рп/2012 (абзац 7 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанови ВП ВС від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, від 29.06.2022 у справі №477/874/19).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).

Окрім того, ВП ВС в постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц зробила висновок, за яким положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).

Усвідомлюючи необхідність поступу у вирішенні зазначеної проблеми та забезпечення належного виконання пілотного рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», ВП ВС у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (п. 31) відступила від висновків ВСУ, викладених у постановах від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можна застосовувати приписи про цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України)), а також від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15 (про те, що ст. 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а ч. 5 ст. 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень ст.625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов`язальних правовідносин). ВП ВС виснувала, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (п. 45 постанови).

Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові ВП ВС від 09.11.2023 у справі №420/2411/19.

Отже, господарські суди попередніх інстанцій правильно врахували, що Закон про гарантії не обмежує поширення дії ст. 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у ст. 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (аналогічні висновки, викладені у постанові ВП ВС від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).

ВИСНОВОК: Враховуючи викладене, положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення з Казначейства на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних підлягають застосуванню до правовідносин за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу.

 

Суб'єктний склад спору

🔥Постанова КГС ВС від 30.01.2024 № 924/564/22:  

👨‍⚖️Суддя-доповідач: Чумак Ю. Я.

✅Поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача 

✔️33. Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах ВП ВС від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).

Однак за власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача (наведену правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).

34. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 4-376цс18, пункт 66), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10 постанови ВП ВС від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).

35. Вміщений в оскаржуваних рішенні та постанові висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про визнання частково недійсною додаткової угоди № 4, пред`явленої лише до однієї зі сторін оспорюваного правочину (Товариства), не відповідає викладеним у п.57, 60 постанови ВП ВС від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 висновкам про те, що: 1) вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав; 2) якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійсним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави або за клопотанням сторони спору здійснює заміну відповідача на належного або залучає співвідповідача.

Адже як правильно зазначив апеляційний суд, КНП "Хмельницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" фактично втратило процесуальний статус позивача в справі (учасника справи) в зв`язку із попереднім залишенням апеляційним судом позову Прокурора без розгляду в частині захисту інтересів позивача-2 з мотивів відсутності підстав для представництва інтересів держави в особі Підприємства (постанова від 07.02.2023), оскільки з таким висновком суду апеляційної інстанції погодився і Верховний Суд, постанова якого (від 22.08.2023) у цій справі (в частині позовних вимог КНП "Хмельницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф") є остаточною (частина 3 статті 317 ГПК України).

В зв`язку з цим колегія суддів не може не погодитися з доводами скаржника про те, що, враховуючи вимоги статті 284 ГПК України, з 07.02.2023 КНП "Хмельницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" (замовник за додатковою угодою № 4) не є учасником справи № 924/564/22, що є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання оспорюваної угоди недійсною.

36. На зазначену постанову ВП ВС апеляційний суд хоча й послався в оскаржуваній постанові, однак помилково не врахував в повній мірі сформульовані в ній правові висновки (щодо визначення належного суб`єктного складу сторін за позовом про визнання правочину недійсним), які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору.

37. Схожі за змістом висновки (щодо необхідності визначення усіх сторін оспорюваного правочину як належних відповідачів при вирішенні спору за позовом заінтересованої особи, яка не є стороною такого правочину) викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 в справі № 670/23/18, від 18.11.2020 у справі № 318/1345/17, від 14.04.2021 у справі № 552/3469/18, від 01.07.2021 у справі № 542/546/19-ц та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 917/2041/20, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22 зі спорів, що виникли з подібних процесуальних правовідносин.

38. Пред`явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові та виключає необхідність Верховного Суду надавати оцінку іншим аргументам скаржника, які стосуються передусім з`ясування обставин обґрунтованості/необґрунтованості позову про визнання правочину недійсним, оскільки дослідженню вказаних обставин має передувати встановлення належного суб`єктного складу учасників спірних правовідносин (схожий за змістом висновок сформульовано в пункті 8.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає процесуальних підстав надавати правову оцінку доводам скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій: 1) висновку щодо застосування положень п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", викладеного в постанові КАС ВС від 29.03.2019 у справі № 826/8926/17 та в постановах КГС ВС від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 23.01.2020 у справі № 907/788/18, від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 16.02.2021 у справі № 910/6790/18, від 18.03.2021 у справі № 924/1240/18, від 27.07.2021 у справі № 922/2030/20, від 09.06.2022 у справі № 927/636/21, від 07.12.2022 у справі № 927/189/22, від 16.02.2023 у справі № 903/383/22; 2) висновків щодо застосування норм пункту 3 частини 1 статті 3 та частини 1 статті 627 ЦК України, викладених у постанові ВП ВС від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18; 3) висновку щодо застосування норми статті 629 ЦК України (щодо обов`язковості умов договору), викладеного у постанові об`єднаної палати КЦС ВС від 23.01.2019 у справі № 355/385/17; 4) висновку щодо застосування положень статті 204 ЦК України (щодо презумпції правомірності правочину), викладеного в постанові ВП ВС від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, оскільки їх врахування має істотне значення виключно в аспекті встановлення факту відповідності/невідповідності оспорюваного правочину чинному цивільному законодавству, а зазначені вище мотиви відмови в задоволенні позову про визнання частково недійсною додаткової угоди № 4 (з підстав неналежного складу відповідачів у справі) виключають необхідність її передчасного дослідження на предмет відповідності чинному законодавству.

ПИТАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ ШЛЯХОМ НАКЛАДЕННЯ АРЕШТУ НА ГРОШОВІ КОШТИ, ЩО НАЛЕЖАТЬ ВІДПОВІДАЧУ

ПОСТАНОВА 11 грудня 2023 року, cправа №  904/1934/23, Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Кондратова І.Д., https://reyestr.court.gov.ua/Review/115653932

---

ТОВ "БМП "Мрія" подала до г/с: 1) позовну заяву про стягнення заборгованості з ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат", який був прийнятий і відкрито провадження у справі ухвалою від 21.04.2023, з урахуванням ухвали від 01.05.2023; 2) заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать Відповідачу у межах суми 2 055 311,23 грн, що відповідає сумі основної заборгованості за Договором.Місцевий г/с ухвалою від 05.05.2023, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 01.08.2023), заяву про забезпечення позову задовольнив повністю; суди виходили з того, що в спірних правовідносинах має місце ознаки ухилення боржника від виконання вимог кредитора. Враховуючи характерспору та надані заявником на підтвердження заяви докази, суди дійшли висновку,що спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти боржника в межах суми основного боргу відповідає критеріям розумності, обгрунтованості та адекватності. Верховний Суд залишив судові рішення нижчих судів без змін. 

---

Короткі висновки:

31. … у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

33. …, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що  застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності.

---

ВЕРХОВНИЙ СУД

23.Згідно зі ст.136 ГПК господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 ГПК заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

24.Відповідно до п.1 ч.1 ст. 137 ГПК позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

25.Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

26.Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

27.Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п.35 постанови ВП ВС від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

28.Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).

29.Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

30.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3 ст.13 ГПК).

31.Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

32.Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів ОП КГС  в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22.

33.За таких обставин, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що  застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22.

34.Отже, Верховний Суд відхиляє довід скаржника щодо обов`язку заявника (позивача) додатково доводити існування об`єктивних ризиків, що можуть утруднити або унеможливити виконання рішення у цій справі (про стягнення з відповідача заборгованості) за умови задоволення судом позову.

35.У зв`язку із зазначеним необґрунтованими є доводи скаржника про те, що:

1)не може вважатися порушенням чи зловживанням з боку відповідача відсутність оплати за спірною вимогою на час розгляду справи в судовому порядку (п.2.1 скарги);

2)передчасними є висновки судів про ухилення боржника від виконання вимог кредитора (п.2.2 скарги), оскільки є чинною ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2023 у справі №904/3816/22; безпідставним є визначення відповідача як боржника; не надано оцінку твердженню позивача, що він не міг мотивувати заперечення проти розгляду третейським судом спору, який розглядався в справі №904/3816/22;

3)відповідач навмисно затягував строк розгляду спору (п.2.3 скарги);

4)суди здійснили інші порушення (п.3 скарги), а саме не врахували преюдиціальність фактів, що містяться в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2023 у справі №904/3816/22, натомість визнавши преюдиціальними факти, що містяться в рішенні третейського суду (п.3.1); відсутня негідна поведінка відповідача та його представників (п.3.2).

36.Ці доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо вжиття позивачем заходів для стягнення заборгованості та недобросовісності поведінки відповідача, що доводив позивач, а отже такі доводи не мають вирішального впливу з урахуванням обов`язку відповідача доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення позову в спорах щодо стягнення грошової заборгованості.

37.Верховний Суд звертає увагу на те, що суди, задовольняючи заяву, взяли до уваги надані заявником докази ухилення боржника від виконання вимог кредитора та наявність у відповідача заборгованості перед іншими кредиторами.

38.Верховний Суд в силу обмежень, встановлених у ч.2 ст.300 ГПК, не наділений правом встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

39.При цьому використання судом терміну "боржник" не свідчить про упередженість і про передчасне вирішення ним питання щодо наявність заборгованості відповідача перед позивачем  до розгляду спору по суті, оскільки відповідно до статей 509, 510 ЦК сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор, а зі змісту позовної заяви ТОВ "БМП "Мрія" вбачається, що останнім виконані роботи на підставі Договору, які ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" має оплатити.

---

Щодо неврахування висновків Верховного Суду

…

42. …, скаржник не пояснює, яким чином судами в оскаржуваних рішеннях не були враховані зазначені висновки, які мають загальний характер.

43.Доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду зводяться до того, що саме на заявника (позивача) покладається тягар доказування необхідності застосування заходів забезпечення позову. Однак цим доводам було надано оцінку вище та вони не знайшли свого підтвердження.

50.Отже, Верховний Суд не вбачає невідповідності оскаржуваних судових рішень наведеним скаржником висновкам. Рішення судів попередніх інстанцій цим висновкам не суперечать, а доводи скаржника зводиться до його незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями про вжиттям судами заходів забезпечення позову.

---

Щодо дотримання балансу інтересів сторін під час застосування заходів забезпечення позову

51.Скаржник посилається на постанову Верховного Суду  від 04.05.2023 у справі №916/3710/22, в якій вказано: "Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення".

52.Скаржник зазначає, що він є одним із містоутворюючих підприємств, яке спеціалізується на видобутку, переробці та виробництві сировини для металургійної промисловості; підприємство входить до складу Гірничодобувного дивізіону Групи Метінвест; у І кварталі 2023 року Група Метінвест перерахувала до бюджетів усіх рівнів понад 2,5 млрд грн податків і зборів; з урахуванням асоційованих компаній та спільних підприємств у 2022 році Метінвест перерахував до бюджетів усіх рівнів 20,5 млрд грн податків і зборів; з 24.02.2022 Метінвест направив на допомогу Україні понад 3,1 млрд грн, з яких понад 1,6 млрд грн на потреби армії; діяльність відповідача, як і компанії Метінвест, свідчить не тільки про можливість виконання своїх грошових зобов`язань, але і про значний внесок у перемогу над країною агресором, а така діяльність є загальновідомою і не потребує доведення.

53.Натомість, на думку скаржника, позивач не довів неспроможність здійснити виплати за рішеннями та наказами судів, на які посилається в заяві про забезпечення позову; саме на заявника (позивача) в цій справі покладається тягар доказування; несправедливими та необґрунтованими є обмежувальні заходи щодо відповідача в умовах воєнного стану, а тим більше спричинені недбалістю представника позивача, що виразилося в неподанні ним до суду належних та необхідних доказів.

54.Верховний Суд вказані доводи відхиляє з огляду на таке.

55.Як було зазначено, в разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що  застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності.

56.Водночас арешт коштів на рахунках означає, що гроші залишаються у власності боржника і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

57.Немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні відповідача, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір. Подібний висновок викладений у постановах ВС від 03.12.2020 у справі №911/1111/20, від 21.01.2022 у справі №910/5079/21.

58.Також Верховний Суд звертає увагу, що у цій справі скаржник не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про застування зустрічного забезпечення з метою дотримання балансу між інтересами сторін.

59.Так, ст.141 ГПК передбачає право господарського суду застосувати зустрічне забезпечення до особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову. Метою зустрічного забезпечення є співмірне вжиття судом заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову відповідно до ст.146 ГПК.

60.Інститут зустрічного забезпечення спрямований на реалізацію таких основних засад господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та пропорційність, адже забезпечення позову певною мірою обтяжує відповідача і у випадку незадоволення вимог позивача зустрічне забезпечення гарантує можливість відшкодувати збитки.

61.На відміну від забезпечення позову, яке застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача та виконання судового рішення та вживається судом виключно за заявою учасника справи, зустрічне забезпечення має на меті зберегти певний баланс сторін та мінімізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів, і може застосовуватися судом за власною ініціативою. Окрім того, зустрічне забезпечення позову застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Такі висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 28.07.2023 у справі №911/2797/22.

62.За таких обставин, у випадку існування обґрунтованих ризиків настання для відповідача негативних наслідків від застосування судом забезпечувальних заходів, скаржник не був позбавлений права ініціювати перед судом питання щодо застування зустрічного забезпечення.