Господарські справи

вівторок, 5 листопада 2024 р.

Заборона експлуатації залізничних вантажних вагонів у навантаженому стані після закінчення граничного строку їх експлуатації

Заборона експлуатації залізничних вантажних вагонів у навантаженому стані після закінчення граничного строку їх експлуатації поширюється і на випадки, коли строки служби цих вагонів згідно з технічними рішеннями були продовжені на строк, який перевищує граничний, позаяк не може бути продовжений строк, який вичерпався в силу, зокрема, об’єктивних технічних (технологічний) процесів.

Такого висновку дійшла судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (судова палата).

У справі, що була передана на розгляд судової палати, станом на момент прийняття відповідних технічних рішень щодо вагонів позивача в національному законодавстві не було нормативно-правового акта парламенту чи уряду, який би чітко й однозначно врегульовував процедуру оцінки зношеності залізничних вантажних вагонів.

Однак затверджений наказом Міністерства інфраструктури України від 30 листопада 2021 року № 647 Порядок ввів нове поняття «граничний строк експлуатації вантажного вагона», яке означає строк, який складається із строку експлуатації вантажного вагона та строку продовження експлуатації вантажного вагона, після перебігу якого його експлуатація у навантаженому стані припиняється.

На виконання цього Порядку Українська залізниця внесла до Автоматизованого банку даних парку вантажних вагонів інформацію про граничні строки експлуатації вагонів та не дозволила навантажувати вагони, граничний строк експлуатації яких вже сплив.

Це стосувалося й частини вагонів, належних позивачеві, який розцінив такі дії як неправомірні, наполягаючи на тому, що введена заборона експлуатації вантажних вагонів у навантаженому стані поза межами граничного строку не поширюється на вагони, щодо яких наявні раніше видані технічні рішення про продовження строку їх служби.

Натомість судова палата дійшла висновку, що приписи Порядку, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 30 листопада 2021 року № 647, щодо заборони експлуатації залізничних вантажних вагонів у навантаженому стані після перебігу граничного строку експлуатації таких вагонів поширюються й на ті вагони, строки служби яких згідно з технічними рішеннями були продовжені на строк, який перевищує граничний, позаяк не може бути продовжений строк, який вичерпався в силу, зокрема, об’єктивних технічних (технологічний) процесів. У протилежному випадку продовження використання вагонів у навантаженому стані після перебігу граничного строку експлуатації на залізничних коліях загального призначення за рішенням суду буде втручанням у державне регулювання залізничної галузі України, в тому числі з питань безпеки руху.

При цьому запроваджене державою правове регулювання граничного строку експлуатації вагонів не містить суперечностей між приписами ст. 58 Конституції України та рішеннями Конституційного Суду України, в яких тлумачився зміст цієї статті. Тому таке регулювання застосовується і до спірних правовідносин, що виникли і тривають між учасниками справи.

Відповідне регулювання, безумовно, вплинуло на майнову сферу багатьох учасників залізничних перевезень, однак, по-перше, приватний економічний інтерес у такій важливій сфері суспільних відносин не може превалювати над необхідністю забезпечення безпеки залізничних перевезень та охорони навколишнього середовища, а по-друге, відновлення такого економічного інтересу повинно вирішуватися в межах правовідносин із державою, наприклад, у рамках інвестиційних, комерційних спорів, а не шляхом заявлення вимог до рівноправного суб’єкта (Української залізниці), який у силу свого монопольного становища, що наділяє його (крім безпосереднього здійснення залізничних перевезень) обов’язками, пов’язаними, зокрема, із веденням та адмініструванням баз даних у спірних правовідносинах, лише виконав чітку вказівку обов’язкового регуляторного акта й альтернативи цьому не мав.

З огляду на такі міркування судова палата задовольнила касаційну скаргу Української залізниці, від викладеного в постанові від 7 червня 2023 року у справі № 910/8493/22 протилежного висновку відступила, рішення судів попередніх інстанцій скасувала та прийняла нове, яким у задоволенні позову відмовила повністю.

Постанова КГС ВС від 12 вересня 2024 року у справі № 910/3992/23 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/122569159.

Із цими та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.

середа, 2 жовтня 2024 р.

ПИТАННЯ ОБОВ'ЯЗКУ ВІДПОВІДАЧА ОПЛАТИТИ РОБОТИ ДО ОТРИМАННЯ ЗАРЕЄСТРОВАНИХ ПОДАТКОВИХ НАКЛАДНИХ, ЯКЩО ЦЕ ПЕРЕДБАЧЕНО ДОГОВОРОМ, А ТАКОЖ МОЖЛИВІСТЬ СТЯГНЕННЯ 3% РІЧНИХ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ ДО МОМЕНТУ РЕЄСТРАЦІЇ НАКЛАДНИХ

УХВАЛА 10 вересня 2024 року, cправа № 922/3929/23, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К., https://reyestr.court.gov.ua/Review/121591823

ТОВ "Будмонтажізоляція" (Позивач, субпідрядник) звернувся до суду, оскільки ТОВ "Котлотурбопром" (Відповідач, підрядник) не виконав зобов’язання за договором від 27.11.2020, зокрема не здійснив повну оплату за виконані роботи, тому позивач вимагав стягнути 5,1 млн грн. заборгованості, 3% річних та інфляційні. Відповідач заперечував, посилаючись на невиконання позивачем обов'язку щодо надання податкових накладних, що є умовою оплати згідно з договором. Місцевий г/с рішенням від 22.01.2024 позов задовольнив у повному обсязі. Апеляційний г/с постановою від 18.03.2024 скасував рішення місцевого г/с від 22.01.2024 в частині стягнення 3% річних у розмірі 10 708,72 грн та інфляційних у розмірі 91 489,57 грн та в цій частині відмовив у позові. Суди встановили, що податкові накладні не були своєчасно зареєстровані, проте визнали, що затримка реєстрації не є правопорушенням у сфері господарювання, посилаючись на висновки, викладені у постановах ВС від 10.01.2024 у справі № 904/6023/19 (904/4903/22), від 07.02.2019 у справі № 913/272/18, а також у постанові об`єднаної палати КГС ВС від 03.08.2018 у справі № 917/877/17). Відповідач у касаційній скарзі просив скасувати рішення судів нижчих інстанцій та відмовити у позові повністю, посилаючись на принцип "pacta sunt servanda" — "договорів необхідно дотримуватись", закріплений у статті 629 ЦК України, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах ВС від 21.03.2018 у справі № 2-1283/11, ВП ВС від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, та об’єднаної палати КГС ВС від 23.01.2019 у справі № 355/385/17. Крім того, скаржник зазначив, що існує необхідність відступити від правових висновків, зроблених у постанові ВС від 10.01.2024 у справі № 904/6023/19, які застосував апеляційний суд. Це потрібно для уточнення з урахуванням спірних правовідносин, де відкладальні умови, зокрема надання зареєстрованих податкових накладних, є істотними для оплати за договором, особливо щодо реєстрації ПДВ як обов’язкової складової вартості товарів чи робіт. Верховний Суд дійшов висновку про необхідність передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати КГС ВС на підставі ч.2 ст.302 ГПК України.

Позиція Верховного Суду

28. ВС зауважує, що, ураховуючи предмет і підстави позову у цій справі (зокрема в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат), визначальним і ключовим для правильного вирішення спору у цих спірних правовідносинах є встановлення обставин щодо наявності / відсутності у відповідача обов`язку щодо оплати виконаних позивачем робіт до моменту отримання зареєстрованих в реєстрі податкових накладних у тому випадку, якщо договором передбачено умову здійснення такої оплати - отримання відповідачем зареєстрованих позивачем податкових накладних, а відтак і стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат за період до реєстрації таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

…

50.Колегія суддів у справі, що розглядається, враховує, що положеннями ст.3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства.

51.Так, п.3, 6 ч.1 ст.3 ЦК України, визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

52.Частинами 1 та 3 ст.626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

53.Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України)

54.Одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч.2, 3 ст. 6 ЦК України).

55.Відповідно до ст.6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

56.Відповідно до ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

57.Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23 особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

58.Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін.

59.Із встановлених обставин справи вбачається, що договір сторонами укладено в добровільному порядку, позивач не оспорював умови цього договору в судовому порядку та в межах здійснення провадження у цій справі у місцевому суді жодних зауважень щодо них також не наводив.

60.Таким чином колегія суддів вважає, що між сторонами цього спору існують договірні стосунки на підставі укладеного договору, а тому відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема, умови оплати виконаних робіт.

61.Крім того, як вбачається з постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 910/9204/23, ухваленій у подібних правовідносинах та після подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції аналізував умови укладеного між сторонами договору та підтвердив правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо виконання позивачем умов договору, а саме щодо умов оплати товару, яка пов`язується із реєстрацією податкових накладних.

62.Так, у справі № 910/9204/23 суди встановили, що у пункті 6.4 договору сторони погодили, що оплата за товар здійснюється: після його постачання та прийняття покупцем; на 45-й банківський день з дати реєстрації постачальником податкової накладної в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; цей строк оплати починає свій перебіг з дня реєстрації постачальником податкової накладної в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстрації коректної податкової накладної, якщо постачальник не зареєстрував, несвоєчасно зареєстрував або зареєстрував з помилками податкову накладну, незалежно від причин такої не реєстрації, не своєчасної реєстрації чи реєстрації податкових накладних з помилками.

63.Верховний Суд погодився із висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач виконав усі необхідні дії для розблокування податкових накладних, і адміністративний суд зобов`язав Державну податкову службу України зареєструвати податкові накладні № 1 та № 2 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою їх подання, тому суди правильно виснували, що позивач виконав усі умови договору. Відповідач зобов`язаний оплатити товар на 45-й банківський день з дати реєстрації податкової накладної в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, що в конкретних правовідносинах, з огляду на рішення суду, визначається датою подання. Верховний Суд з урахуванням умов укладеного між сторонами договору виснував, що договір пов`язує початок відліку 45 денного строку з датою реєстрації податкової накладної в системі електронного адміністрування податку на додану вартість (датою внесення відомостей до реєстру вважається день, зазначений в рішенні суду), а не з датою отримання квитанції про реєстрацію податкової накладної, як помилково стверджує скаржник.

64.З огляду на наведе, колегія суддів бажає відступити від висновку щодо застосування норм права, зокрема статей 173, 174 ГК України (і, відповідно, незастосування статей 3, 6, 627 ЦК України щодо свободи договору), стосовно того, що невиконання або неналежне виконання таких умов договору як здійснення реєстрації податкової накладної не є правопорушенням у сфері господарювання (а саме щодо оплати боржником товару, виконаних кредитором робіт, якщо договір пов`язує умови (строк настання) такої оплати із реєстрацією податкових накладних), викладеного у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 904/6023/19 (904/4903/22) (яка, на думку колегії, є подібною до справи, що переглядається, з урахуванням критеріїв, наведених ВП ВС у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)), яка розглядалась колегією суддів КГС, що входить до складу Судової палати для розгляду справ про банкрутство, а тому справа № 922/3929/23 підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати КГС ВС.

середа, 19 червня 2024 р.

Питання чужого збору із заяви про забезпечення доказів

🔥🔥Постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.06.2024 № 918/907/22:

📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/119618089

👨‍⚖️Суддя-доповідач: Вронська Г.О.

✅За подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів судовий збір не підлягає сплаті

✔️15. Частинами першою-третьою статті 110 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.

Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.

Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.

16. Відповідно до частини третьої статті 111 ГПК України за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви.

17. Згідно з частиною четвертою статті 111 ГПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог цієї статті, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

18. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".

19. Згідно з частиною першою статті 1 цього Закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

20. Встановлюючи сплату судового збору, законодавець як гарантію права на звернення до суду встановив пільги зі сплати судового збору (стаття 5 Закону України "Про судовий збір"), а також можливість відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати судом (стаття 8 Закону України "Про судовий збір").

21. Як вже було зазначено, у цій справі представник Позивача просив відстрочити сплату судового збору за подання про забезпечення доказів до ухвалення судового рішення в справі. Натомість суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у відстроченні сплати судового збору.

22. Водночас, звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Скаржник вказав на відсутність у нього обов`язку щодо сплати судового збору, оскільки Закон України "Про судовий збір" не передбачає його сплату за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів. При цьому Скаржник послався на висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 03.07.2019 у справі № 911/1521/18.

23. Зважаючи на викладене вище, спірними питаннями у цій справі, на які Суд має надати відповідь, є: 1) чи підлягає сплаті судовий збір за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів; 2) якщо так, то у якому розмірі повинен бути сплачений такий судовий збір.

24. У цьому контексті Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

25. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції. Місцеві адміністративні суди розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи) (частини друга-четверта статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

26. Юрисдикція та повноваження господарських судів, порядок здійснення судочинства у господарських судах визначаються ГПК України.

27. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності" від 22.05.2003 № 850-IV, який набрав чинності 25 червня 2003 року, ГПК України доповнено розділом V-1 "Запобіжні заходи".

28. Процесуальний інститут запобіжних заходів (статті 43-1 - 43-10 ГПК України) закріплював право особи, яка має підстави побоюватися, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, звернутися до господарського суду із заявою про вжиття передбачених статтею 43-2 цього Кодексу запобіжних заходів до подання позову. Одним із видів запобіжних заходів законодавець визначив витребування доказів (що співвідносилося як ціле та частина).

29. 08 липня 2011 року прийнятий та 01 листопада 2011 року набрав чинності Закон України "Про судовий збір" № 3674-VI, тобто на момент, коли була чинною та діяла редакція ГПК України, яка передбачала застосування запобіжних заходів і витребування доказів як один із видів цих заходів.

30. Частина друга статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI встановила, зокрема, такі ставки судового збору:

- за подання до суду заяви про забезпечення доказів (підпункт 4 пункту 1 частини другої статті 4 зазначеного Закону);

- за подання до господарського суду заяви про вжиття запобіжних заходів (підпункт 3 пункту 2 частини другої статті 4 зазначеного Закону);

- за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення доказів (підпункт 6 пункту 3 частини другої статті 4 зазначеного Закону).

31. Водночас з 15 грудня 2017 року інститут запобіжних заходів виключено з ГПК України на підставі Закону України 03.10.2017 № 2147-VIII. Витребування доказів, що раніше було видом запобіжних заходів, визначено заходом забезпечення доказів (параграф 8 глави 5 розділу І ГПК України).

32. З цього часу зміни до підпункту 4 пункту 1, підпункту 3 пункту 2, підпункту 6 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI не вносилися.

33. Таким чином, Закон України "Про судовий збір" безпосередньо не передбачає справляння судового збору за подання до господарського суду заяви про витребування доказів.

34. Про це також стверджує Скаржник у поданій касаційній скарзі та, обґрунтовуючи наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, звертає увагу на принцип правової визначеності і "якість закону", які означають, що закон повинен бути доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 911/1521/18).

35. Суд зауважує, що принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права, на чому неодноразово наголошували у своїх рішеннях ЄСПЛ та Конституційний Суд України.

36. У рішенні від 18.12.2008 у справі "Новік проти України" (заява № 48068/06) ЄСПЛ дійшов висновку, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

37. У постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 911/1521/18 сформульований висновок, що Закон України "Про судовий збір" визначає ставки судового збору за подання заяви про забезпечення доказів при зверненні до суду загальної юрисдикції та до адміністративного суду. Водночас стаття 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачає сплату судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 903/834/20, від 21.01.2022 у справі № 910/15737/20.

38. Суд погоджується з наведеним висновком, вважає його обґрунтованим і таким, що заснований на системному аналізі норм Закону України "Про судовий збір" та ГПК України, а тому не вбачає підстав для відступу від нього.

39. Норми пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" не закріплюють ставку судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, обов`язок щодо сплати якого, однак, визначений ГПК України.

40. Отже, у даному випадку простежується юридична колізія, що випливає з розбіжностей у застосуванні норм ГПК України та Закону України "Про судовий збір".

41. Як вже було зазначено, Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору. Відтак у цій частині норми Закону України " Про судовий збір" є спеціальними щодо норм ГПК України.

42. Верховний Суд неодноразово зазначав, що у випадку наявності колізії між загальним та спеціальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону. Згідно з принципом "Lex specialis" (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма) за наявності розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон. Про перевагу норм "lex specialis" над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і ЄСПЛ (пункт 69 рішення від 25.03.199 у справі "Nikolova v. Bulgaria", заява № 31195/96 тощо).

43. Якщо норми нормативних актів однакової юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

44. Крім того, Суд звертає увагу, що за наявності юридичної колізії норми права підлягають тлумаченню на користь особи, яка звернулася із заявою про забезпечення доказів. У розрізі питання, поставленого у касаційній скарзі, розширене тлумачення норм Закону України "Про судовий збір" не є таким, що відповідає суті принципу справедливості та може породжувати невизначеність у правозастосуванні.

45. За таких обставин Суд погоджується з доводами Скаржника, що за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів судовий збір не підлягає сплаті. Наведене логічно виключає потребу у наданні відповіді на друге запитання, сформульоване у пункті 23 цієї постанови.

46. На підставі викладеного вище Суд робить висновок, що незалежно від аргументів Скаржника щодо судового збору, які наводилися ним при поданні заяви про забезпечення доказів, у цій справі суд першої інстанції мав самостійно здійснити аналіз норм Закону України "Про судовий збір" та застосувати чи не застосувати їх.

Розглядаючи клопотання учасника справи про відстрочення, розстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати судового збору, суди першочергово мають встановлювати: 1) чи передбачає законодавство сплату судового збору за подання документа чи вчинення певної дії; якщо так, то 2) чи визначає законодавство ставку судового збору.

За умови, що сплата судового збору не передбачена, суд має відмовити у задоволенні клопотання з підстави відсутності в учасника справи обов`язку його сплати. У такому разі питання про прийняття заяви/скарги до розгляду вирішується в загальному порядку.

47. Оскільки частина друга статті 4 Закону України "Про судовий збір" не встановлює ставку судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для повернення заяви Скаржнику є передчасними і такими, що зроблені з порушенням вимог чинного законодавства.

48. Суд зазначає, що заява Скаржника про відстрочення сплати судового збору не підлягала задоволенню, однак з інших мотивів, що наведені, зокрема, у пунктах 46-47 цієї постанови.

49. За наведених обставин відсутні правові підстави для повернення заяви про забезпечення доказів Скаржнику у зв`язку з несплатою судового збору.

50. Позаяк Суд не має процесуальної можливості прийняти рішення по суті заяви про забезпечення доказів, судові рішення підлягають скасуванню з переданням справи у цій частині на розгляд до Господарського суду Рівненської області.

51. Під час розгляду справи місцевому господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові та відповідно до чинного законодавства вирішити заяву з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.

52. Згідно з частиною першою статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для судів першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Висновок про правильне застосування норм права

53. Незалежно від аргументів Скаржника щодо судового збору, які наводилися ним при поданні заяви про забезпечення доказів, у цій справі суд першої інстанції мав самостійно здійснити аналіз норм Закону України "Про судовий збір" та застосувати чи не застосувати їх.

Питання судового збору

🔥🔥Постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.06.2024 № 918/907/22:

📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/119618089

👨‍⚖️Суддя-доповідач: Вронська Г.О.

✅Розглядаючи клопотання учасника справи про відстрочення, розстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати судового збору, суди першочергово мають встановлювати: 1) чи передбачає законодавство сплату судового збору за подання документа чи вчинення певної дії; якщо так, то 2) чи визначає законодавство ставку судового збору. За умови, що сплата судового збору не передбачена, суд має відмовити у задоволенні клопотання з підстави відсутності в учасника справи обов`язку його сплати. У такому разі питання про прийняття заяви/скарги до розгляду вирішується в загальному порядку

Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.

Висновок про правильне застосування норм права

четвер, 11 квітня 2024 р.

Докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи

Постанова КГС ВС від 28.02.2024 № 910/12005/22, Суддя-доповідач: Кібенко О.Р., https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/117911882

📗Докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи

86. Скаржник, в обґрунтування вказаної підстави касаційного оскарження, зазначив, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання скаржника про долучення до матеріалів справи заяв свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в яких останні свідчили про: підробку протоколу загальних зборів від 11.09.2021 №1; відсутність кворуму цих зборів; заміну підписаного реєстраційного документу іншим, який після проведення зборів був підписаний протягом двох місяців; щодо необрання головою кооперативу ОСОБА_2 та інших органів управління Кооперативом. Стверджує, що суди не врахували наявність обставин непереборної сили, якими позивач пояснював поважність причин для продовження строку для подання доказів, встановленого ухвалою від 21.11.2021 про відкриття провадження у справі. Такими обставинами є воєнний стан в Україні, введений Указом Президента від 24.02.2022 №64/2022, постійні обстріли міста Києва, відсутність електроенергії та непрацюючі нотаріальні контори. Позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій також не врахували рекомендації Ради суддів України у рішенні від 05.08.2022 №23.

87. ОСОБА_1 також вважає, що суд апеляційної інстанції ухвалою від 18.07.2023 необґрунтовано відхилив клопотання про долучення до матеріалів справи кольорової копії та розшитої копії протоколу від 11.09.2021 №1, яким оформлені рішення загальних зборів членів Кооперативу, як додаткових доказів для їх порівняння під час дослідження обставин на стадії апеляційного провадження; та (2) знімок екрана (скриншот) відеозапису (час 2:31). Також суд апеляційної інстанції безпідставно не долучив до матеріалів справи звукозаписи судових засідань, проведених судом першої інстанції, як додаткових доказів порушення ним норм матеріального та процесуального права.

88. Верховний Суд відхиляє наведені доводи скаржника з огляду на таке.

89. 20.01.2023 позивач подав до суду першої інстанції клопотання, яким просив, зокрема долучити до матеріалів справи заяву свідка ОСОБА_3 .

90. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні клопотання позивача про долучення заяви свідка ОСОБА_3 до матеріалів справи у зв`язку з порушенням процесуального строку, встановленого для подання доказу, адже з огляду на приписи ч.2 ст.80, ч.4 ст.88 ГПК такий доказ мав бути поданий до суду разом із позовною заявою.

91. Суд апеляційної інстанції врахував, що позивач у позовній заяві не повідомив суд про намір подати заяви свідків із наведенням причин, з яких такі докази не можуть бути подані у встановлений законом строк, та не надав доказів, що підтверджують вчинення ОСОБА_1 всіх залежних від нього дій, спрямованих на отримання таких доказів.

92. Вирішуючи питання щодо клопотання позивача про долучення до матеріалів справи заяви свідка ОСОБА_4 , поданої 10.04.2023, суди попередніх інстанцій виходили з такого.

93. Суд першої інстанції в судовому засіданні 20.02.2023 постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

94. У судовому засіданні 17.04.2023 суд першої інстанції, постановивши протокольну ухвалу, залишив клопотання позивача від 10.04.2023 без розгляду на підставі ч.2 ст.207 ГПК. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що заява свідка подана позивачем до суду під час розгляду справи по суті, тобто поза межами встановленого законом процесуального строку, а причини такого пропуску не є поважними, оскільки перебували у виключній залежності від волі позивача.

95. Суд апеляційної інстанції, розглядаючи клопотання ОСОБА_1 , у якому позивач повторно просив долучити до матеріалів справи заяви свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , погодився з рішеннями суду першої інстанції, зокрема в частині питання щодо прийняття цих доказів, та не встановив обґрунтованих підстав для задоволення клопотання позивача про приєднання цих доказів на стадії апеляційного провадження.

96. Щодо повторного подання скаржником копій протоколу загальних зборів членів Кооперативу суд апеляційної інстанції зазначив, що в матеріалах справи наявна, зокрема копія протоколу загальних зборів, надана відповідачем, та яка відповідає ч.2 ст.91 ГПК. Водночас суд апеляційної інстанції врахував, що суд першої інстанції в судовому засіданні 17.04.2023 оглянув оригінал такого протоколу.

97. Щодо долучення до матеріалів справи копій актів та звукозапису судових засідань, суд апеляційної інстанції зазначив, що наведені матеріали не є доказами у розумінні приписів процесуального закону, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення. До того ж, як акти, так і звукозапис судових засідань долучено місцевим господарським судом до матеріалів справи.

98. Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанції з огляду на таке.

99. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.74 ГПК).

100. Статтею 86 ГПК визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

101. Відповідно до частин 1, 2 ст.73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

102. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч.1 ст.91 ГПК).

103. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч.2 ст.80 ГПК).

104. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч.4 ст.80 ГПК).

105. Частинами 1, 4 ст.88 ГПК визначено, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

106. Відповідно до ч.8 ст.80 ГПК докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

107. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом (ч.2 ст.207 ГПК).

108. Відповідно до частин 2, 3 ст.269 ГПК суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

109. Відповідно до сталої практики Верховного Суду докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14 (врахована судом апеляційної інстанції), від 27.06.2023 у справі № 910/161/181/18 та інші).

110. Водночас Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 10.11.2022 у справі №990/115/22 сформувала висновок, що сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

111. Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій (див. постанову від 08.12.2022 у справі №990/102/22).

112. Частина 1 ст.43 ГПК передбачає, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

113. Згідно з ч.1 ст.2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

114. Однією із засад судочинства в силу приписів ст.129 Конституції України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

115. Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для долучення до матеріалів справи доказів (заяв свідків) через пропущення процесуального строку, встановленого законом, правильними, адже скаржник не довів наявність тих обставин, що об`єктивно були непереборними, не залежали від волевиявлення ОСОБА_1 і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що завадили своєчасно подати до суду докази разом з позовною заявою.

116. Водночас колегія суддів враховує, що з позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 07.11.2022, а зі заявами свідків ОСОБА_3 - більше ніж через 2 місяці (20.01.2023), ОСОБА_4 - через 5 місяців (10.04.2023). Такі обставини як пропущення позивачем процесуального строку для подання до суду доказів протягом тривалого проміжку часу та подання їх окремо вказують на недобросовісну реалізацію ОСОБА_1 своїх процесуальних прав.

117. Верховний Суд щодо повторного подання скаржником копій протоколу від 11.09.2021 №1 як додаткових доказів для їх порівняння під час дослідження обставин на стадії апеляційного провадження зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу, що в матеріалах справи міститься копія протоколу загальних зборів, що відповідає ч.2 ст.91 ГПК, а оригінал такого доказу суд першої інстанції оглянув в судовому засіданні 17.04.2023. Тобто, суд першої інстанції, оглянувши оригінал протоколу від 11.09.2021 №1 та додатку №1 до нього, встановив відповідність копії вказаного протоколу, що міститься в матеріалах справи, оригіналу такого доказу, а тому Верховний Суд не вбачає в діях суду апеляційної інстанції порушень процесуального закону у вирішенні питання щодо приєднання до матеріалів справи інших копій вказаного протоколу.

118. Верховний Суд також не вважає обґрунтованими доводи скаржника щодо безпідставного відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про долучення до матеріалів справи знімку екрана (скриншоту) відеозапису (час 2:31), адже цей доказ є частиною того (відеозапису), якому суди попередніх інстанцій надали правову оцінку та виснували, що відеозапис як доказ щодо відсутності кворуму є менш вірогідним, ніж доказ, наданий відповідачем на спростування (протокол від 11.09.2021 №1 та додаток №1 до нього) такої обставини.

119. Відповідно, в судів були відсутні підстави для задоволення такого клопотання позивача.

120. Також колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що звукозаписи судових засідань, проведених судом першої інстанції, не є доказами у розумінні статей 73, 76 ГПК.

121. З огляду на викладене, Верховний Суд не встановив фактів допущення судами попередніх інстанцій порушень норм процесуального права, що б мало наслідком для унеможливлення встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

122. Отже, доводи скаржника щодо відхилення судами попередніх інстанцій клопотань про долучення до матеріалів справи доказів, не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, а тому відхиляються.

пʼятниця, 5 квітня 2024 р.

ОГЛЯД СУДОВОЇ ПРАКТИКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ЩОДО ОКРЕМИХ ПИТАНЬ ЗАСТОСУВАННЯ ПОЛОЖЕНЬ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

ЧИ ПОШИРЮЮТЬСЯ НА ФІЗИЧНИХ ОСІБ-ВІДПОВІДАЧІВ УМОВИ, ВСТАНОВЛЕНІ ПУНКТАМИ 1, 2 Ч. 1 СТ. 8 ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СУДОВИЙ ЗБІР», ДЛЯ ВІДСТРОЧЕННЯ АБО РОЗСТРОЧЕННЯ СПЛАТИ СУДОВОГО ЗБОРУ, ЗМЕНШЕННЯ ЙОГО РОЗМІРУ АБО ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ЙОГО СПЛАТИ?

Стаття 2. Завдання та основні засади господарського судочинства

Особи, які подають апеляційну або касаційну скаргу (як позивачі, так і відповідачі), мають рівні обов'язки щодо сплати судового збору за подання такої скарги, що відповідає основним засадам (принципам) господарського судочинства (ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Сплата судового збору сама по собі не обмежує права особи на справедливий суд, однак при цьому такий збір повинен встановлюватися з урахуванням спроможності заявника його сплатити та стадії, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено.

Зі змісту пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» убачається, що умови, визначені у цих нормах, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, які перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, які мають певний соціальний статус, підтверджений державою: є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Установлений ст. 8 зазначеного Закону перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, є вичерпним.

Відмова у звільненні від сплати судового збору з тих підстав, що така особа є відповідачем, без дослідження судом доказів, якими відповідач обґрунтовує наявність підстав для застосування п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», порушує права відповідача на доступ до суду.

Отже, положення п. 1 ч. 1 ст. 8 названого Закону можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.

Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 29 листопада 2023 року у справі № 906/308/20 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/115598835

ЧИ ЗОБОВ'ЯЗАНА ЮРИДИЧНА ОСОБА (УЧАСНИК СУДОВОГО ПРОЦЕСУ) ЗАРЕЄСТРУВАТИ СВІЙ ЕЛЕКТРОННИЙ КАБІНЕТ В ЄДИНІЙ СУДОВІЙ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНІЙ СИСТЕМІ АБО ЇЇ ОКРЕМІЙ ПІДСИСТЕМІ (МОДУЛІ), ЯКЩО ІНТЕРЕСИ ОСОБИ У СПРАВІ ПРЕДСТАВЛЯЄ АДВОКАТ, ЯКИЙ МАЄ ЗАРЕЄСТРОВАНИЙ ЕЛЕКТРОННИЙ КАБІНЕТ?

Стаття 6. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система

Відповідно до ч. 5 ст. 6 ГПК України (в редакції Закону від 29.06.2023 № 3200-ІХ) суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС) або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку (абз. 1 ч. 6 ст. 6 ГПК України в редакції Закону від 19.10.2023 № 3424-ІЖ).

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат (абз. 2 ч. 6 ст. 6 ГПК України в редакції Закону від 19.10.2023 № 3424-ІХ).

Тобто юридична особа (учасник судового процесу), а також адвокат, який представляє її інтереси, згідно з наведеними приписами цього Кодексу зобов'язані зареєструвати свій електронний кабінет в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі) в обов'язковому порядку.

Детальніше з текстом ухвали КГС ВС від 09.11.2023 у справі № 920/857/20 можна ознайомитися за посиланнямhttps://reyestr.court.gov.ua/Review/109046088

ЧИ ВІДНОСЯТЬСЯ ДО ЮРИСДИКЦІЇ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ СПРАВИ У СПОРАХ, ЯКІ ВИНИКЛИ ВНАСЛІДОК ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ПРО ПРИМУСОВЕ ВІДЧУЖЕННЯ АБО ВИЛУЧЕННЯ МАЙНА В УМОВАХ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ?

Стаття 20. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів

У разі коли предметом спору є визнання протиправним та скасування наказу, визнання недійсними актів про примусове відчуження майна, на такий спір не поширюється виняток, передбачений ст. 20 ГПК України (спори щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин та мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - юридичною особою, в якому дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав юридичної особи. У такому разі це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права.

Отже, якщо спірні правовідносини між учасниками справи, які виникли внаслідок прийняття рішення про примусове відчуження майна, пов'язані з реалізацією цивільних прав позивачів (юридичних осіб), компетентним судом для вирішення спору є суд господарської юрисдикції.

ЧИ Є ТОТОЖНИМИ ПОНЯТТЯ УКЛАДЕННЯ АРБІТРАЖНОЇ УГОДИ ТА УГОДИ ПРО ПЕРЕДАЧУ СПОРУ НА ВИРІШЕННЯ СУДУ ІНШОЇ ДЕРЖАВИ? ЧИ Є ОДНАКОВИМИ ПРАВОВІ НАСЛІДКИ УКЛАДЕННЯ ТАКИХ УГОД?

Стаття 22. Право сторін на передачу спору на розгляд третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу Стаття 23. Право сторін на передачу спору на розгляд іноземного суду

Відповідно до ст. 23 ГПК України у випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, спір, що відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий за угодою сторін на вирішення суду іншої держави.

Одночасно ст. 22 ГПК України унормовано право сторін на передачу спору на розгляд третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу.

Міжнародний комерційний арбітраж є недержавним органом та не належить до системи судоустрою, тоді як угодою про передачу спору на вирішення суду іншої держави сторони можуть визначити суд, що відноситься до системи судоустрою іншої держави.

Наявність угоди про передачу спору на вирішення суду іншої держави виключає його розгляд за правилами господарського судочинства судами України.

Натомість наявність арбітражної угоди (застереження) сама по собі не виключає можливості розгляду судом спору, що підсудний судам України у випадках, передбачених законом.

Отже, поняття укладення арбітражної угоди та угоди про передачу спору на вирішення іншої держави не є тотожними і їх укладення має різні правові наслідки.

Детальніше з текстом постанови ОП КГС ВС від 16 червня 2023 року у справі № 926/4889/22 можна ознайомитися за посиланням Ьїїрз://геуезїг.соигї.доу.иа/Режіеш/112145601.

ЯКІ КРИТЕРІЇ ПІДЛЯГАЮТЬ ПЕРЕВІРЦІ ПРИ ВИРІШЕННІ ПИТАННЯ ПРО ВІДВІД СУДДІ?

Стаття 35. Підстави для відводу (самовідводу) судді

Вирішуючи питання про відвід судді (складу суду), необхідно перевірити додержання як об'єктивного, так і суб'єктивного критеріїв безсторонності суду, а саме формування суду (колегії суддів) для розгляду конкретної справи (об'єктивний критерій) у встановлений законом спосіб, та надати оцінку доводам заявника стосовно недодержання вимог щодо особистої безсторонності суду (суб'єктивний критерій).

Суб'єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді (суддів) під час розгляду конкретної справи, і лише після встановлення фактів у поведінці судді (суддів), які можна кваліфікувати як прояв упередженості, ставиться під сумнів його (їх) безсторонність. За висновком Європейського суду з прав людини, у контексті суб'єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки недоведено протилежного.

Що ж до об'єктивного критерію, то окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім у конкретній справі, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Суттєвим є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.

Водночас, надаючи оцінку об'єктивності судді під час вчинення ним процесуальних дій, необхідно виходити з таких критеріїв: чи зазнавав суддя під час виконання ним своїх обов'язків будь- якого впливу; чи сприяє його поведінка у судовому процесі та за стінами суду підтримці і зростанню довіри суспільства, представників юридичної професії та сторін у справі; чи вчинялися суддею дії, які можуть стати приводом для позбавлення його права брати участь у судовому засіданні та приймати рішення у справах.

При об'єктивному підході до встановлення наявності/відсутності упередженості суду (суддів) має бути визначено, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність, зважаючи на безпосередню поведінку судді.

Детальніше з текстом ухвали КГС ВС від 21 лютого 2022 року у справі № 910/17344/20 можна ознайомитися за посиланням Мір://геуе5Іг.соигІдоу.иа/Реуіе№/103487033.

ЯКІ ОБСТАВИНИ НЕ МОЖУТЬ БУТИ ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ВІДВОДУ СУДДІ?

Стаття 35. Підстави для відводу (самовідводу) судді

Частиною четвертою ст. 35 ГПК України визначено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

При цьому внутрішні емоційно-вольові відчуття заявника з того чи іншого питання без певних доказів чи інформації на їх підтвердження не є достатньою підставою для констатації факту наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості суддів.

Детальніше з текстом ухвали КГС ВС від 21 лютого 2022 року у справі № 910/17344/20 можна ознайомитися за посиланням ЬИр://геуе5Іг.соиг1.доу.иа/Кеуіе№/103487033.

ЧИ Є ЗЛОВЖИВАННЯМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМИ ПРАВАМИ БАГАТОРАЗОВЕ ЗВЕРНЕННЯ АДВОКАТА (КАСАТОРА) З КЛОПОТАННЯМ ПРО ВІДКЛАДЕННЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ З ПІДСТАВ ЙОГО ПЕРЕБУВАННЯ ЗА МЕЖАМИ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ ЗА ВІДСУТНОСТІ ВІДПОВІДНИХ ДОКАЗІВ? ЧИ ПІДЛЯГАЄ ЗАДОВОЛЕННЮ ТАКЕ КЛОПОТАННЯ?

Стаття 43. Неприпустимість зловживання процесуальними правами

Стаття 202. Наслідки неявки в судове засідання учасника справи

За змістом ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу. Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь у розгляді справи на всіх його етапах та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Ненадання будь-яких доказів відсутності в адвоката обмежень на перетин державного кордону України «на виїзд» у період воєнного стану або інших доказів, що підтверджують його знаходження за межами України та відсутність можливості з об'єктивних причин взяти участь у судовому засіданні, у тому числі в режимі відеоконференції, має ознаки зловживання процесуальними правами.

Зважаючи на положення ст. 202 ГПК України, неодноразове відкладення розгляду справи, обізнаність сторін про дату, час і місце наступного судового засідання, невстановлення судом обов'язковою явку учасників справи та враховуючи, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, суд може розглянути касаційну скаргу по суті за відсутності адвоката, який ініціював оскарження судових рішень.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 15 червня 2023 року у справі № 922/780/21 можна ознайомитися за посиланням ЬИр5://геуе5Іг.соиг1.доу.иа/Кеуіе№/104827584

ЧИ ПІДЛЯГАЄ ЗАДОВОЛЕННЮ КЛОПОТАННЯ ПРО ЗДІЙСНЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВОНАСТУПНИЦТВА, ЯКЩО МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯМ ОДНОГО ІЗ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЗА ДОГОВОРОМ ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВА ВИМОГИ Є ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНА ТЕРИТОРІЯ?

Стаття 52. Процесуальне правонаступництво

Частиною першою ст. 13 Закону України

«Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія абз. 2 ч. 2 ст. 215 ЦК України.

Отже, у разі місцезнаходження суб'єкта господарювання, який є стороною правочину, на тимчасово окупованій території укладений ним правочин є нікчемним. Відповідно, суд має відмовити у задоволенні клопотання про здійснення процесуального правонаступництва на підставі ст. 215 ЦК України та ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Детальніше з текстом ухвали КГС ВС від 29 травня 2023 року у справі № 910/3831/22 можна ознайомитися за посиланням Ьїїрз://геуезїг.соигї.доу.иа/Режіеш/112578558.

ЩО Є ВАЖЛИВОЮ УМОВОЮ ПРЕЮДИЦІЙНОСТІ ФАКТІВ ДЛЯ РІШЕНЬ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ? ЯКІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ НАБУВАЮТЬ / НЕ НАБУВАЮТЬ ВЛАСТИВОСТЕЙ ПРЕЮДИЦІЙНОСТІ? ЧИ МОЖНА СПРОСТУВАТИ ПРЕЮДИЦІЙНІ ОБСТАВИНИ?

Стаття 75. Підстави звільнення від доказування

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиційності фактів, що містяться в них, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиційне значення мають лише рішення у справі, в якій беруть участь ті особи (особа), щодо яких (якої) встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображається в мотивувальній частині судового акта. Обставини, які лише згадувалися, але не одержали оцінки суду, не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиційності.

Звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, зазначених в іншому судовому рішенні.

Господарські суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях в інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених ст. 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, має подати суду належні та допустимі докази. Такі докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, в загальному порядку за правилами, встановленими ГПК України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у розглядуваній справі є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 30 серпня 2022 року у справі № 904/1427/21 можна

ознайомитися за посиланням ЬИр5://геуе5Іг.соиг1.доу.иа/Кеуіе№/106079070.

ЧИ Є ТОТОЖНИМИ ПОНЯТТЯ «НЕНАЛЕЖНІ ДОКАЗИ» І «НЕДОПУСТИМІ ДОКАЗИ»?

Стаття 76. Належність доказів Стаття 77. Допустимість доказів Стаття 86. Оцінка доказів

За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 та 2 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Недопустимі докази - це докази, отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття.

Детальніше з текстами постанов КГС ВС від 21 липня 2022 року у справі № 922/3308/20, від 01 вересня 2022 року у справі № 920/801/21, від 22 вересня 2022 року у справі № 920/724/21 можна ознайомитися за посиланнями Ьирз://геуезІг.соиі1.доу.иа/Кеуіе№Л05371704, Ьїїрз://геуезїг.соигї.доу.иа/Режіеш/106007668, Ьирз://геуезІг.соиі1.доу.иа/Кеуіе№Л06422278.

ЧИ Є ВВЕДЕННЯ ВОЄННОГО СТАНУ ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ЗУПИНЕННЯ ПЕРЕБІГУ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ СТРОКІВ ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ? ЧИ Є ФАКТ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ БЕЗУМОВНОЮ ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ПОНОВЛЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТРОКУ?

Стаття 119. Поновлення та продовження процесуальних строків

Законодавець не передбачає обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником та чи підлягає він поновленню. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Введення на території України воєнного стану не зупиняє перебігу процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку в разі його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у відповідній заяві. Для поновлення строку необхідним є наведення конкретних обставин, надання доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації особою своїх прав. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок введення воєнного стану та унеможливили виконання процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Детальніше з текстами постанов КГС ВС від 08 березня 2023 року у справі № 910/17791/17, від 18 квітня 2023 року у справі № 922/1116/22 можна ознайомитися за посиланнями

ЬіІрз://геуезІг.соиг1.доу.иа/Кеуіе№/109440763, ЬіІрз://геуезІг.соиг1.доу.иа/Кеуіе№/110514988.

ЧИ Є НАВЕДЕННЯ ЦИТАТ ІЗ ЗАКОНОДАВЧИХ ТА ІНШИХ АКТІВ, ПОСИЛАНЬ НА ВІДПОВІДНУ СТАТТЮ НОРМАТИВНО- ПРАВОВОГО АКТА СВІДЧЕННЯМ ТОГО, ЩО ЗАЯВНИКОМ ПОРУШЕНО ПЕРЕД СУДОМ ПИТАННЯ ПРО ПОНОВЛЕННЯ ПРОПУЩЕНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТРОКУ? ЧИ Є ЗАЗНАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА, ЦИТУВАННЯ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ ТА/АБО ПРАВОВИХ ПОЗИЦІЙ ОБҐРУНТУВАННЯМ ПІДСТАВ ДЛЯ ВИЗНАННЯ ПОВАЖНИМИ ПРИЧИН ПРОПУСКУ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТРОКУ?

Стаття 119. Поновлення та продовження процесуальних строків

За змістом ч. 2 та 3 ст. 256 ГПК України клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку.

Поновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким суд користується, залежно від поважності причин пропуску строку особою (заявником, скаржником). І лише сам факт подання особою (заявником, скаржником) клопотання про поновлення строку не означає обов'язку суду поновити його.

Саме по собі посилання на відповідну статтю та на підзаконні нормативно-правові акти, наведення цитат із законодавчих та інших актів не свідчить, що перед судом порушується особою (заявником, скаржником) питання про поновлення строків.

Вказівка на норми права, цитати законодавчих актів та/або правових позицій самі по собі не є тотожними зазначенню / обґрунтуванню обставин, не слугують підставами для визнання поважними причин пропуску процесуального строку.

Отже, посилання на нормативно-правові акти, наведення цитат із таких актів та/або судової практики не є свідченням того, що перед судом поставлене питання про поновлення пропущеного процесуального строку та обґрунтовано обставини / підстави його поновлення, які відповідають критерію поважності.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 05 липня 2023 року у справі № 910/186/21 можна

ознайомитися за посиланням ЬИрз://геуезІг.соиг1.доу.иа/Кеуіе№/112029599.

ЩО ПОВИНЕН ВРАХОВУВАТИ СУД, ВИРІШУЮЧИ ПИТАННЯ ПРО ВІДШКОДУВАННЯ СТОРОНІ ВИТРАТ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ПРИБУТТЯМ ДО СУДУ?

Стаття 126. Витрати на професійну правничу допомогу Стаття 129. Розподіл судових витрат

Сторона, яка не є суб'єктом владних повноважень і на користь якої ухвалене судове рішення, має право на компенсацію здійснених нею та документально підтверджених витрат, пов'язаних з прибуттям до суду, які не можуть перевищувати обмеження, встановлені законодавством, зокрема постановою КМУ від 02.02.2011 № 98 та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59.

Вирішуючи питання про відшкодування стороні витрат, пов'язаних з прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалася особа, та документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат. Якщо на підтвердження здійснених стороною витрат, пов'язаних з прибуттям до суду, подано документи щодо проїзду транспортом загального користування, то такі витрати повинні бути відшкодовані у розмірі вартості квитка з урахуванням обмежень, передбачених чинним законодавством. Такі витрати також можуть бути відшкодовані у розмірі витрат на пально-мастильні матеріали за встановленими нормами за один кілометр пробігу, якщо вони підтверджені документально.

Детальніше з текстом додаткової постанови КГС ВС від 12 липня 2022 року у справі № 903/261/21 можна ознайомитися за посиланням Ьїїрз://геуезіг.сош1.доу.иа/Веуіем/105347455.

У ЯКОМУ ВИПАДКУ СУД МОЖЕ НЕ ПРИСУДЖУВАТИ СТОРОНІ, НА КОРИСТЬ ЯКОЇ УХВАЛЕНО СУДОВЕ РІШЕННЯ, ВСІ ЇЇ ВИТРАТИ НА ПРОФЕСІЙНУ ПРАВНИЧУ ДОПОМОГУ?

Стаття 129. Розподіл судових витрат

У разі коли спір виник внаслідок неправильних дій відповідача (затвердження вочевидь заниженої вартості акцій) відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, суд покладає на відповідача всі судові витрати на правничу допомогу, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Детальніше з текстом додаткової постанови судової палати КГС ВС від 06 липня 2022 року у справі № 905/671/19 можна ознайомитися за посиланням їїїрз://геуезіг.сош1.доу.иа/Реуіем/105208689.

ЗА ЯКИХ УМОВ ВІДПОВІДАЧУ МОЖУТЬ БУТИ КОМПЕНСОВАНІ ВИТРАТИ, ПОВ'ЯЗАНІ З РОЗГЛЯДОМ СПРАВИ, ЯКЩО ПОЗИВАЧ ВІДМОВИВСЯ ВІД ПОЗОВУ І ЗАКРИТО ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ?

Стаття 130. Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду

Питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується зазвичай при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду.

Окремі випадки розподілу судових витрат, зокрема у разі закриття провадження у справі, визначені ст. 130 ГПК України.

За ч. 3 ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову здійснені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення здійснених ним у справі витрат з відповідача.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необгрунтованих дій позивача (ч. 5 ст. 130 ГПК України).

Зі змісту зазначеної норми випливає, що у випадку відмови позивача від позову та закриття провадження у справі відповідач має право заявити про відшкодування позивачем здійснених витрат.

Сукупний аналіз статей 129-130 ГПК України, якими врегульовано порядок розподілу судових витрат, дає підстави для висновку, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов'язаний виходити з положень ч. 5 ст. 130 ГПК України, оскільки ця норма є спеціальною.

Тобто стягнення з позивача компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, у разі закриття провадження у справі є можливим лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 10 жовтня 2023 року у справі № 907/636/20 можна ознайомитися за посиланням їїїрз://геуезіг.сош1.доу.иа/Реуіем/114187053.

ЧИ ОХОПЛЮЄТЬСЯ ВИТРАТАМИ, ПРО ЯКІ ЙДЕТЬСЯ У Ч. 3 СТ. 130 ГПК УКРАЇНИ, СУДОВИЙ ЗБІР, СПЛАЧЕНИЙ ВІДПОВІДАЧЕМ? ЧИ ВИНИКАЄ У ВІДПОВІДАЧА ПРАВО НА ВІДШКОДУВАННЯ ЙОМУ ЗА РАХУНОК ПОЗИВАЧА ЗДІЙСНЕНИХ ВИТРАТ У ВИГЛЯДІ СУДОВОГО ЗБОРУ В РАЗІ ВІДМОВИ ПОЗИВАЧА ВІД ПОЗОВУ ТА ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ НА ПІДСТАВІ П. 4 Ч. 1 СТ. 231 ГПК УКРАЇНИ?

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

У ст. 130 ГПК України закріплений розподіл судових витрат, зокрема у разі закриття провадження у справі.

За ч. 3 згаданої статті у разі відмови позивача від позову здійснені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Іншими словами, у випадку відмови позивача від позову та закриття провадження у справі відповідач має право заявити про відшкодування позивачем здійснених витрат. Статтею 123 ГПК України визначено види судових витрат, до яких належать судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи (на професійну правничу допомогу (1); пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (2); пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів (3); пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (4)). Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

У випадку відмови позивача від позову і закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України у відповідача згідно з першим реченням ч. 3 ст. 130 ГПК України виникає право на відшкодування йому за рахунок позивача здійснених витрат, до яких належить і судовий збір, і витрати, пов'язані з розглядом справи.

Детальніше з текстом постанови ОП КГС ВС від 13 квітня 2023 року у справі № 904/1478/19 можна ознайомитися за посиланням їїїрз://геуезіг.сош1.доу.иа/Веуіем/110364667.

ЧИ Є НАЛЕЖНИМ ВИДОМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ У СПОРІ ПРО СТЯГНЕННЯ КОШТІВ НАКЛАДЕННЯ АРЕШТУ НА МАЙНО, А НЕ НА КОШТИ?

Стаття 137. Заходи забезпечення позову

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення коштів у разі задоволення позовних вимог безпосередньо пов'язане з наявністю у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно в разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Отже, можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення коштів є додатковою гарантією для позивача, що рішення суду в разі задоволення позову буде реально виконане та він отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, в разі задоволення позову у справі про стягнення коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Детальніше з текстом постанови ОП КГС ВС від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21 можна

ознайомитися за посиланням їїїрз://геуезіг.сош1.доу.иа/Реуіем/105078266.

ЧИ Є МОЖЛИВИМ ЗАСТОСУВАННЯ У СПОРІ ПРО ОСКАРЖЕННЯ НАКАЗУ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ ТАКОГО ЗАХОДУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ, ЯК ЗАБОРОНА ВЧИНЕННЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ДІЙ ШЛЯХОМ ЗУПИНЕННЯ ДІЇ ЦЬОГО НАКАЗУ?

Стаття 137. Заходи забезпечення позову

У спорі про скасування наказу Міністерства юстиції України, виданого за наслідками розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України щодо реєстраційної дії (відмови у її вчиненні) відповідно до законів України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вжиття такого заходу забезпечення позову як зупинення дії зазначеного наказу не допускається, оскільки наведений захід не належить до вичерпного переліку видів заходів забезпечення позову згідно із ч. 1 ст. 137 ГПК України, а також не передбачений ані процесуальним законом, ані іншим законом України (міжнародним договором, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України), як цього вимагає п. 10 ч. 1 ст. 137 ГПК України.

У спорі про скасування наказу Міністерства юстиції України не допускається вжиття судом заходу забезпечення позову з таким формулюванням: «заборона вчинення реєстраційних дій шляхом зупинення дії відповідного наказу».

Детальніше з текстом постанови ОП КГС ВС від 15 липня 2022 року у справі № 910/4445/21 можна ознайомитися за посиланням їїїрз://геуезіг.сош1.доу.иа/Реуіем/105636953.

Чи є можливим вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення загальних зборів акціонерів та заборони державним реєстраторам проводити реєстраційні дії на підставі оскаржуваного рішення?

Стаття 137. Заходи забезпечення позову

Заходи забезпечення позову про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів акціонерного

товариства у вигляді зупинення його дії та заборони державним реєстраторам проводити реєстраційні дії на підставі оскаржуваного рішення відповідають процесуальним нормам.

Вжиття зазначених заходів забезпечення позову матиме наслідком збереження наявного на момент подання заяви стану - залишення незмінним суб'єктного складу органів управління акціонерного товариства, що існував на час прийняття оскаржуваного рішення зборів акціонерів.

Ухвалення судом рішення про забезпечення позову без одночасного вирішення питання про зустрічне забезпечення не позбавляє заявника права звернутися до суду з клопотанням про зустрічне забезпечення, що може бути подано після вжиття судом заходів забезпечення позову.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 12 вересня 2022 року у справі № 911/172/22 можна ознайомитися за посиланням їїїрз://геуезіг.сош1.доу.иа/Реуіем/106202079.

ЧИ МОЖЕ СУД ЗОБОВ'ЯЗАТИ ПОЗИВАЧА ДОПЛАЧУВАТИ СУМУ СУДОВОГО ЗБОРУ, ЯКЩО НА МОМЕНТ ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ПОЗОВУ ВИЗНАЧИТИ ТОЧНУ ЦІНУ ПОЗОВУ БУЛО НЕМОЖЛИВО? ЯКІ ДІЇ СУДУ ЩОДО ВСТАНОВЛЕННЯ ЦІНИ ПОЗОВУ ПРИ РОЗГЛЯДІ СПРАВИ ТА РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ТАКОГО РОЗГЛЯДУ?

Стаття 163. Ціна позову Стаття 129. Розподіл судових витрат

Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна) і, відповідно, суми судового збору здійснюється господарським судом на підставі поданих учасниками судового процесу доказів. Такі обставини є предметом доказування.

Отже, якщо на момент пред'явлення позову визначити точну ціну позову неможливо, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, не має права зобов'язувати позивача доплачувати суму судового збору та постановляти ухвалу про залишення позову без руху відповідно до ч. 11 ст. 176 ГПК України, а мусить встановити ціну позову при розгляді справи, здійснити розгляд справи по суті і згідно зі ст. 129 ГПК України розподілити судові витрати за результатами такого розгляду, стягнувши, зокрема, недоплачений судовий збір.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 24 травня 2022 року у справі № 910/19980/20 можна ознайомитися за посиланням їїїрз://геуезіг.сош1.доу.иа/Реуіем/104644465.

ЯКУ ПРОЦЕСУАЛЬНУ ДІЮ ПОВИНЕН ВЧИНИТИ СУД У РАЗІ ПОДАННЯ УЧАСНИКАМИ (ЇХНІМИ ПРЕДСТАВНИКАМИ) ПИСЬМОВИХ ЗАЯВ, КЛОПОТАНЬ, ЗАПЕРЕЧЕНЬ У СПРАВІ БЕЗ ЗАЗНАЧЕННЯ В НИХ ВІДОМОСТЕЙ ПРО НАЯВНІСТЬ АБО ВІДСУТНІСТЬ ЕЛЕКТРОННОГО КАБІНЕТУ?

Стаття 170. Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення

Статтею 42 ГПК України передбачені права та обов'язки учасників справи, зокрема ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, а також виконувати процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення з процесуальних питань та наслідки недотримання таких вимог визначені у ст. 170 ГПК України.

За змістом п. 1 ч. 1 згаданої норми будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Відповідно до ч. 2 зазначеної норми письмова заява, клопотання чи заперечення підписується заявником або його представником.

Згідно із ч. 4 ст. 170 ГПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог ч. 1 або ч. 2 цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Отже, відсутність у заявах, клопотаннях, запереченнях, поданих учасниками справи, відомостей про наявність або відсутність у них електронного кабінету, є підставою для залишення таких документів без розгляду.

Детальніше з текстами ухвал КГС ВС від 23 жовтня 2023 року у справі № 910/2847/22, від 31 жовтня 2023 року у справі № 922/401/23, від 06 листопада 2023 у справі № 908/109/22, від 10 листопада 2023 року у справі № 906/1081 /22, від 15 листопада 2023 року у справі № 904/9070/21, від 15 листопада 2023 року у справі №922/1975/22 можна ознайомитися за посиланнями:

Ьіїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/ГСеуіемЛ14389806, Ьіїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/ГСеуіем/114578993,

Ьіїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/ГСеуіем/114723590, Ьіїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/ГСеуіем/1 14834786,

Ьіїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/ГСеуіем/114928719, ІШрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/ГСеуіем/114928722.

ЯКІ ДІЇ СУДУ В РАЗІ НАДХОДЖЕННЯ ЗАЯВИ (КЛОПОТАННЯ) ПРО ДОДАТКОВІ ПОЗОВНІ ВИМОГИ АБО ЇХ ДОПОВНЕННЯ ЧИ УТОЧНЕННЯ? ЧИ ПІДЛЯГАЄ РОЗГЛЯДУ СУДОМ ЗАЯВА ПРО ЗМІНУ ПРЕДМЕТА ПОЗОВУ, ЯКА МІСТИТЬ ІНШІ ПІДСТАВИ ТА ПОДАНА СТОСОВНО ІНШОГО ВІДПОВІДАЧА?

Стаття 173. Об'єднання і роз'єднання позовів

Процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про додаткові позовні вимоги або їх доповнення чи уточнення тощо.

Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) він з огляду на її зміст, а також зміст раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

За ч. 1 ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Об'єднані можуть бути позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим самим позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того самого відповідача.

Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Зі змісту ч. 1 ст. 173 ГПК України також вбачається, що порушення правил об'єднання позовних вимог відбувається у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов'язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними), (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Заяву про зміну предмета позову, яка за своєю природою є новим позовом, що містить інші підстави та пред'явлений до іншого відповідача, суд залишає без розгляду.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 27 червня 2022 року у справі № 916/697/21 можна ознайомитися за посиланням їїїрз://геуезіі\соигІдоу.иа/Реуіем/105034145.

ЯКІ ПРАВИЛА ОБ'ЄДНАННЯ ПОЗОВНИХ ВИМОГ? КОЛИ СУД МОЖЕ НЕ ПОВЕРТАТИ ПОЗОВНУ ЗАЯВУ В РАЗІ ПОРУШЕННЯ ЦИХ ПРАВИЛ?

Стаття 173. Об'єднання і роз'єднання позовів

Об'єднаними можуть бути позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим самим позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоч і різними позивачами, але до одного й того самого відповідача. Однорідними є позовні вимоги, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав та законних інтересів.

Отже, положення ч. 6 ст. 173 ГПК України з урахуванням конкретних обставин суд має право застосувати як у разі дотримання правил об'єднання позовних вимог, так і у разі їх порушення. Проте якщо заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна і не підпадають під заборони, визначені ч. 4, 5 ст. 173 ГПК України, суд не має підстав для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об'єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов.

Крім того, положеннями процесуального законодавства не передбачено повернення позовної заяви з тієї підстави, що об'єднання позовних вимог перешкоджає з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднює вирішення спору.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 12 серпня 2022 року у справі № 911/2401/21 можна ознайомитися за посиланням їїїрз://геуезіі\соигІдоу.иа/Реуіем/105767610.

ЧИ МОЖНА ОБ'ЄДНАТИ ПОЗОВНІ ВИМОГИ ДО КІЛЬКОХ ПОСАДОВИХ ОСІБ БАНКУ, ЯКІ НЕСУТЬ СОЛІДАРНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, У СПРАВІ ПРО СТЯГНЕННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇЇХНІМИ ПРОТИПРАВНИМИ ДІЯМИ ТА РІШЕННЯМИ, ЩО ПРИЗВЕЛИ ДО ПОГІРШЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНОВИЩА І НЕСПРОМОЖНОСТІ БАНКУ ВІДПОВІДАТИ ЗА ВИМОГАМИ КРЕДИТОРІВ?

Стаття 173. Об'єднання і роз'єднання позовів

Позовні вимоги полягають у солідарному стягненні із 8 осіб шкоди, заподіяної ними банку як його керівниками. Тобто йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою.

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. Члени наглядової ради і виконавчого органу банку несуть спільно відповідальність за діяльність банку в цілому.

Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Позовні вимоги до пов'язаних з банком осіб, які є посадовими особами органів управління банку і несуть солідарну відповідальність перед банком, мають розглядатися разом у межах однієї справи, адже у випадку завдання шкоди банку діями його посадових осіб, унаслідок яких настала неплатоспроможність банку, повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у тому числі шляхом дослідження проведених банківських операцій у їх сукупності, взаємозв'язку та впливу на фінансове становище банку в цілому. Тому операції банку та їх наслідки для його платоспроможності не можна розглядати окремо.

Детальніше з текстом постанови ОП КГС ВС від 18 серпня 2023 року у справі № 910/21280/21 можна ознайомитися за посиланням їїїрз://геезіі\соигІдоу.иа/Реуіем/112992615.

ЯКИЙ ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ П. 2 Ч. 5 СТ. 174 ГПК УКРАЇНИ У СИСТЕМНОМУ ЗВ'ЯЗКУ ІЗ Ч. 6 СТ.173 ГПК УКРАЇНИ, В ЯКІЙ СУДУ НАДАНО ПРАВО РОЗ'ЄДНАТИ ПОЗОВНІ ВИМОГИ?

Стаття 173. Об'єднання і роз'єднання позовів

Стаття 174. Залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви

За змістом ч. 1 ст. 173 ГПК України порушення правил об'єднання позовних вимог відбувається, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов'язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними), (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які хоча і відповідають критеріям, наведеним у ч. 1 ст. 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, встановлені ч. 4, 5 зазначеної статті (об'єднані вимоги підлягають розгляду в порядку різного судочинства; щодо об'єднаних вимог законом визначена виключна підсудність різним судам).

За спеціальним правилом, викладеним у п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України, суддя повертає заяву і додані до неї документи, зокрема, у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, коли є підстави для застосування положень ст. 173 цього Кодексу).

Водночас аналіз п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України у системному співвідношенні з приписами ч. 6 ст. 173 цього Кодексу свідчить про те, що в разі порушення правил об'єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовної заяви, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз'єднати позовні вимоги та розглянути кожну із них окремо.

Отже, наявність підстав для роз'єднання позовних вимог за правилами ч. 6 ст. 173 ГПК України та розгляду кожної із них окремо унеможливлює повернення судом позовної заяви незалежно від того, чи суд застосував надані йому повноваження.

Детальніше з текстом постанови ОП КГС ВС від 18 серпня 2023 року у справі № 910/21280/21 можна ознайомитися за посиланням Ьїїрз://геезіг.соиі1.доу.иа/ВеуіемЛ12992615.

У ЯКИХ ВИПАДКАХ ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ОБ'ЄДНАННЯ ПОЗОВНИХ ВИМОГ СУД МОЖЕ ЗАСТОСУВАТИ П. 8 Ч.1 СТ. 226 ГПК УКРАЇНИ ТА ЗАЛИШИТИ ПОЗОВ БЕЗ РОЗГЛЯДУ? ЯКІ ДІЇ СУДДІ В ІНШИХ ВИПАДКАХ ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ОБ'ЄДНАННЯ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, ВИЯВЛЕНИХ У ПІДГОТОВЧОМУ ПРОВАДЖЕННІ?

Стаття 173. Об'єднання і роз'єднання позовів Стаття 226. Залишення позову без розгляду

Якщо порушення правил об'єднання позовних вимог об'єктивно неможливо встановити судом на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, що може бути обумовлено особливостями правового регулювання спірних правовідносин, їх змістом, змістом позовної заяви та неочевидністю порушення правил об'єднання позовних вимог у спірних правовідносинах і може бути виявлено судом у справі лише під час її розгляду шляхом дослідження та оцінки обґрунтувань і аргументів у позовній заяві, доказів, заслуховування пояснень сторін, інших учасників провадження у справі тощо, і суддя під час підготовчого провадження дійшов висновку про порушення правил об'єднання позовних вимог, то суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті ухвалює про роз'єднання позовних вимог. У такому випадку суддя позбавлений права залишати позов без розгляду.

Виняток із цього правила встановлено ч. 4 та 5 ст. 173 ГПК України: об'єднано кілька вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства або щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. У таких випадках не допускається роз'єднання цих вимог і суддя не може їх розглянути в самостійних провадженнях. Тобто законодавець допускає залишення позову без розгляду на підставі п. 8 ч.1 ст.226 ГПК України у разі виявлення судом у підготовчому провадженні (після відкриття провадження у справі) порушень правил об'єднання позовних вимог, визначених ч. 4 та 5 ст. 173 ГПК України.

При цьому якщо позивач порушив правила об'єднання позовних вимог, не визначені зазначеними нормами ст. 173 ГПК України, він не може усунути недоліки позовної заяви, адже встановлення та усунення недоліків у зв'язку з порушенням правил об'єднання позовних вимог ГПК України не передбачено.

В інших випадках порушення правил об'єднання позовних вимог, виявлених судом у підготовчому провадженні, суддя за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи приймає рішення про роз'єднання позовних вимог.

Детальніше з текстом постанови ОП КГС ВС від 18 серпня 2023 року у справі № 910/21280/21 можна ознайомитися за посиланням Ьїїрз://геезіг.соиі1.доу.иа/РеуіемЛ12992615.

ЧИ Є ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ЗАЛИШЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ БЕЗ РУХУ ТА ПОВЕРНЕННЯ ЇЇ ПОЗИВАЧУ НЕНАДАННЯ ДО НЕЇ ДОКАЗІВ ЗДІЙСНЕННЯ ВІДПОВІДАЧЕМ ОПЛАТИ СУМИ ЗАБОРГОВАНОСТІ У СПРАВІ ПРО СТЯГНЕННЯ ТАКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ?

Стаття 174. Залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви

У справі про стягнення заборгованості доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Отже, ненадання позивачем доказів на підтвердження здійсненої відповідачем оплати, зокрема банківських

виписок за рахунком, платіжних доручень тощо, не є підставою для залишення позовної заяви без руху, а тим паче, її повернення позивачу.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 08 червня 2022 року у справі № 913/618/21 можна ознайомитися за посиланням їіїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/Реуіем/104688879.

ЧИ ПІДЛЯГАЄ ВИРІШЕННЮ ЗА ПРАВИЛАМИ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДОЧИНСТВА СПІР, ЩО ВИНИК ПРИ ВИКОНАННІ ДОГОВОРУ З АРБІТРАЖНИМ ЗАСТЕРЕЖЕННЯМ? ЯКІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ, ДО ЯКОГО ПОДАНО ПОЗОВ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ, ЩО Є ПРЕДМЕТОМ АРБІТРАЖНОЇ УГОДИ?

Стаття 175. Відмова у відкритті провадження у справі

Відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Системний аналіз положень ч. 1 ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», п. 7 ч. 1 ст. 226 та п. 5 ч. 1 ст. 231 ГПК України свідчить, що наявність арбітражної угоди (застереження) сама по собі не виключає можливість розгляду судом спору, що підсудний судам України у випадках, передбачених законом.

Господарський суд, до якого подано позов для вирішення питання, що є предметом арбітражної угоди, не має права відмовляти у відкритті провадження у справі з посиланням на те, що позов не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки між сторонами у справі було укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу.

Отже, наявність арбітражної угоди не може бути причиною відмови у відкритті провадження у справі згідно з п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, а лише слугує підставою для залишення позову без розгляду в передбачених законом випадках, але після відкриття провадження у справі та за сукупності умов, визначених п. 7 ч. 1 ст. 226 названого Кодексу.

Відмова у відкритті провадження у справі з підстав наявності між сторонами укладеної арбітражної угоди (застереження) ґрунтується на неправильному застосуванні п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України та суперечить ч. 1 ст. 4 цього Кодексу.

Детальніше з текстом постанови ОП КГС ВС від 16 червня 2023 року у справі № 926/4889/22 можна ознайомитися за посиланням їіїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/Реуіем/112145601.

ЧИ ПЕРЕДБАЧЕНА ЧИННИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ ВІДМОВА ПРАВОНАСТУПНИКА ПОЗИВАЧА ВІД ПОЗОВУ ПІСЛЯ ВИНЕСЕННЯ ОСТАТОЧНОГО РІШЕННЯ У СПРАВІ, ПЕРЕГЛЯНУТОГО В АПЕЛЯЦІЙНОМУ І КАСАЦІЙНОМУ ПОРЯДКАХ, НА СТАДІЇ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ?

Стаття 191. Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем

Стаття 307. Відмова позивача від позову та мирова угода сторін

Виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу та не передбачає можливості безпідставного виходу за межі визначених законодавством для відповідної стадії прав і обов'язків як безпосередньо учасників справи, так і їхніх правонаступників.

Принцип правової (юридичної) визначеності є одним з елементів належної судової процедури у контексті п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Процедура виконання судового рішення та виконавче провадження як самостійна стадія судового процесу мають бути використані у спосіб, сумісний із зазначеною нормою цієї Конвенції.

Отже, відмова від позову після винесення остаточного рішення у справі, переглянутого в апеляційному і касаційному порядках, порушує принцип правової визначеності.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 17 травня 2022 року у справі № 5011-33/6567-2012 можна ознайомитися за посиланням їіїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/Реуіем/104329965.

ЧИ Є ПРАВОМІРНИМ ЗАВЕРШЕННЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПЕРЕГЛЯДУ СПРАВИ У ПЕРШОМУ СУДОВОМУ ЗАСІДАННІ ЗА ВІДСУТНОСТІ ПОВІДОМЛЕНИХ НАЛЕЖНИМ ЧИНОМ ПРЕДСТАВНИКІВ СТОРІН, ЯКІ НЕ З'ЯВИЛИСЯ В СУДОВЕ ЗАСІДАННЯ ЧЕРЕЗ ОГОЛОШЕННЯ СИГНАЛУ «ПОВІТРЯНА ТРИВОГА»?

Стаття 202. Наслідки неявки в судове засідання учасника справи

Вирішуючи питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи у разі, коли на початок судового засідання оголошено сигнал «повітряна тривога», господарський суд має керуватися пріоритетом збереження життя і здоров'я людини, а обов'язком суду є сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, зокрема на участь у судовому розгляді, та виходити з того, що учасник справи не з'явився в судове засідання з об'єктивних і поважних причин, без клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Обставини оголошення сигналу «повітряна тривога» у певному регіоні слід вважати загальновідомими, тобто такими, що не потребують доказування, а неявка у судове засідання учасників справи може бути спричинена такою надзвичайною ситуацією, яка об'єктивно унеможливлює завчасне подання клопотання про відкладення розгляду справи із цих причин.

Отже, передчасним є завершення апеляційного перегляду справи у першому судовому засіданні за відсутності представників сторін, які не мали можливості з'явитися у судове засідання з поважних причин через оголошення сигналу «повітряна тривога». Такі дії суду свідчать про неналежне виконання апеляційним судом обов'язків із забезпечення всебічності, повноти і справедливості судового розгляду.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 22 грудня 2022 року у справі № 910/2116/21 (910/12050/21)

можна ознайомитися за посиланням Ьїїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/РеуіемЛ 08360142.

ЧИ ВВАЖАЮТЬСЯ ОБСТАВИНИ ОГОЛОШЕННЯ СИГНАЛУ «ПОВІТРЯНА ТРИВОГА» У ПЕВНОМУ РЕГІОНІ ЗАГАЛЬНОВІДОМИМИ, А ПРИЧИНИ НЕЯВКИ УЧАСНИКА СПРАВИ З ЦИХ ПРИЧИН - ПОВАЖНИМИ?

ЯКИМИ ПОВИННІ БУТИ ДІЇ СУДУ В РАЗІ НЕЗ'ЯВЛЕННЯ УЧАСНИКА СПРАВИ В СУДОВЕ ЗАСІДАННЯ ЧЕРЕЗ ОГОЛОШЕННЯ СИГНАЛУ «ПОВІТРЯНА ТРИВОГА» ТА ВІДСУТНОСТІ В МАТЕРІАЛАХ СПРАВИ ВІДОМОСТЕЙ, ЩО СУД ЙОГО ПОВІДОМИВ ПРО ТЕ, ЩО РОЗГЛЯД СПРАВИ ВІДБУДЕТЬСЯ ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ ПОВІТРЯНОЇ ТРИВОГИ?

Стаття 202. Наслідки неявки в судове засідання учасника справи

Вирішуючи питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи у разі, коли на початок судового засідання оголошено сигнал «повітряна тривога», господарський суд має керуватися пріоритетом збереження життя і здоров'я людини, а обов'язком суду є сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, зокрема на участь у судовому розгляді, та виходити з того, що відсутній учасник справи не з'явився в судове засідання з об'єктивних і поважних причин.

При цьому обставини оголошення сигналу «повітряна тривога» у певному регіоні слід вважати загальновідомими, тобто такими, що не потребують доказування, а неявка у судове засідання учасників справи може бути спричинена такою надзвичайною ситуацією.

У разі нез'явлення учасника справи у судове засідання через оголошення сигналу «повітряна тривога» та відсутності у матеріалах справи відомостей, що судом його було повідомлено про те, що розгляд справи відбудеться після закінчення повітряної тривоги та через який саме час, суд має вирішити питання про відкладення розгляду справи на підставі п. 1 ч. 2 ст. 202 ГПК України.

Детальніше з текстом постанов КГС ВС від 21 лютого 2023 року у справі № 916/3496/20, від 21 червня 2023 року у справі №904/8306/21 можна ознайомитися за посиланнями

Ьіїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/ГСеуіемЛ09272676, ІШрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/ГСеуіемЛ11739261.

ЯКІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ ВЧИНЯЄ СУД У РАЗІ НЕЯВКИ НАЛЕЖНИМ ЧИНОМ ПОВІДОМЛЕНОГО ПОЗИВАЧА?

Стаття 226. Залишення позову без розгляду

Дії суду у випадку неявки в судове засідання учасника справи визначені у ст. 202 ГПК України, відповідно до частини четвертої якої у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

У системно-логічному зв'язку із цією нормою перебуває норма, закріплена в п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, яка встановлює, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Системний аналіз змісту ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України свідчить про те, що процесуальним наслідком неявки позивача в судове засідання є залишення позову без розгляду.

Норми, закріплені у ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, за методом правового регулювання є імперативними. Це означає, що відповідно до таких норм процесуального права у разі неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, але не повідомив суд про причини його неявки та не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності, суд має імперативний процесуальний обов'язок залишити позов без розгляду.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 18 листопада 2022 року у справі № 905/458/21 можна ознайомитися за посиланням Ьїїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/РеуіемЛ07802762.

ЧИ ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ ПОЗИВАЧ У РАЗІ ЙОГО ВІДСУТНОСТІ В СУДОВОМУ ЗАСІДАННІ ПОДАТИ ДО СУДУ ВІДПОВІДНУ ЗАЯВУ ПРО РОЗГЛЯД СПРАВИ ЗА ЙОГО ВІДСУТНОСТІ?

Стаття 202. Наслідки неявки в судове засідання учасника справи Стаття 226. Залишення позову без розгляду

Положення ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України передбачають подання позивачем до суду заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов'язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності.

Право позивача самостійно визначати характер своєї участі в судовому засіданні, зокрема неявку до нього, має бути здійснене у належний, тобто визначений процесуальним законом, спосіб: шляхом подання позивачем до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Лише у разі, коли позивач чітко висловив своє волевиявлення у клопотанні про розгляд справи за його відсутності, за умови можливості розгляду справи за відсутності позивача в судовому засіданні може відбутися такий судовий розгляд.

ЧИ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ ДО ЮРИДИЧНИХ ОСІБ НОРМА ПРО ОБОВ'ЯЗОК СУДУ ЗУПИНИТИ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ У ВИПАДКУ ПЕРЕБУВАННЯ СТОРОНИ АБО ТРЕТЬОЇ ОСОБИ, ЯКА ЗАЯВЛЯЄ САМОСТІЙНІ ВИМОГИ ЩОДО ПРЕДМЕТА СПОРУ, У СКЛАДІ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ?

Стаття 227. Обов'язок суду зупинити провадження у справі

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Водночас тлумачення змісту п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України у взаємозв'язку з положеннями ч. 1-3 ст. 56 ГПК України із застосуванням філологічного та логічного способів їх інтерпретації свідчить, що закріплена законодавцем у ст. 227 цього Кодексу норма щодо обов'язку суду зупинити провадження у справі стосується та може бути застосована фактично щодо фізичних осіб, оскільки інститут представництва юридичної особи в суді надає можливість її участі в судовому процесі через уповноваженого представника.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 17 листопада 2022 року у справі № 910/9721/18 можна ознайомитися за посиланням їіїрз://геуезіг.соигІдоу.иа/Реуіем/107585885.

КОЛИ ЗАКРИВАЄТЬСЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ, ЯКЩО ДО СУДУ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ НАДІЙШЛИ ДОКАЗИ СМЕРТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ (ПРИПИНЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ), ЯКА БУЛА ОДНІЄЮ ЗІ СТОРІН У СПРАВІ, А СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ НЕ ДОПУСКАЮТЬ ПРАВОНАСТУПНИЦТВА?

Стаття 231. Закриття провадження у справі

Стаття 313. Підстави для скасування рішення повністю або частково із закриттям провадження в справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Частини 1, 3 ст. 313 ГПК України диференціюють наслідки касаційного провадження у разі смерті фізичної особи чи припинення юридичної особи, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, залежно від висновків касаційного суду стосовно законності й обґрунтованості оскаржуваних судових рішень. Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, то смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони у спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення ч. 1 цієї статті.

Отже, питання про закриття провадження у справі через смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, підлягає вирішенню за результатами касаційного перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій.

Детальніше з текстами постанови ВП ВС від 06 вересня 2023 року у справі № 127/27466/20 (провадження № 12-10гс23) та постанови судової палати КГС ВС від 23 вересня 2021 року у справі № 904/4455/19 можна ознайомитися за посиланнями їіїрз://геуезіг.соигІдоу.иа/Реуіем/113430105,

їир://геуезіг.соиі1.доу.иа/Реуіем/102010186.

ЯКИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ДОКУМЕНТ (РІШЕННЯ ЧИ УХВАЛУ) ПОВИНЕН ПРИЙНЯТИ СУД ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ ЗАЯВИ АРБІТРАЖНОГО КЕРУЮЧОГО АБО КРЕДИТОРА ПРО ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ ПРАВОЧИНУ БОРЖНИКА?

Стаття 232. Види судових рішень

Стаття 42 КУзПБ. Визнання недійсними правочинів боржника

Згідно із ч. 3 ст. 232 ГПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

В абз. 3 ч. 2 ст. 7 КУзПБ унормовано, що господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Водночас ч. 1-2, 4 ст. 42 КУзПБ встановлено підстави, з яких правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, про що господарський суд постановляє ухвалу.

Судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи. Одній з них властиво не вирішення спорів, а розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо. Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.

Отже, якщо позовна заява арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника не обґрунтована положеннями ч. 1-2 ст. 42 КУзПБ, то за результатами її розгляду суд має приймати рішення, а не ухвалу.

Водночас з 15.04.2023 (набрання чинності новою редакцією ст. 42 КУзПБ) розгляд позовних заяв боржника і заяв арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсними правочинів боржника, обґрунтованих положеннями ст. 42 КУзПБ, має завершуватися ухваленням рішення.

Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)

можна ознайомитися за посиланням їїїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/Реуіем/113269741.

ЧИ Є ДОСТАТНІМ НАДІСЛАННЯ ПРЕДСТАВНИКУ ПОЗИВАЧА ЕЛЕКТРОННОЇ КОПІЇ УХВАЛИ ПРО ВІДКЛАДЕННЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ЗАСОБАМИ ПІДСИСТЕМ ЄСІТС, А НЕ В ПАПЕРОВІЙ ФОРМІ РЕКОМЕНДОВАНИМ ЛИСТОМ З ПОВІДОМЛЕННЯМ ПРО ВРУЧЕННЯ?

Стаття 242. Вручення судового рішення

Відповідно до ч. 1 ст. 285 ГПК України судові рішення суду апеляційної інстанції вручаються (видаються або надсилаються) в порядку, встановленому ст. 242 ГПК України.

За приписами ч. 5 ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною 5 ст. 6 ГПК України унормовано, що суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС) в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно- телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Надсилання судом апеляційної інстанції копії ухвали про відкладення розгляду справи представнику позивача засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, зазначену ним під час подання через підсистему «Електронний суд» апеляційної скарги, відповідає приписам ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України, і судове рішення вважається врученим такому представнику згідно із ч. 5 ст. 242 цього Кодексу.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 21 грудня 2022 року у справі № 0940/1338/18 можна ознайомитися за посиланням їіїрз://геуезіг.соигІдоу.иа/Реуіем/108259886.

ЧИ НАЛЕЖИТЬ УХВАЛА ПРО ПРИЄДНАННЯ / ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ ПРО ВІДКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО ДО ТАКИХ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ОСКАРЖЕННЮ В АПЕЛЯЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ?

Стаття 255. Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції Стаття 9 КУзПБ. Оскарження судових рішень у процедурі банкрутства (неплатоспроможності)

Системний аналіз п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ч. 6 ст. 12, ст. 254, 255 ГПК України, ч. 1 ст. 2, ч. 1, 2 ст. 9 КУзПБ свідчить, що в основному провадженні у справі про банкрутство (неплатоспроможність) в апеляційному порядку можуть бути оскаржені:

а) усі спеціальні ухвали місцевого господарського суду за правилом ч. 2 ст. 9 КУзПБ, щодо яких цим Кодексом не встановлено винятків (зокрема ч. 6 ст. 5 КУзПБ, абз. 2 ч. 2 ст. 47 КУзПБ);

б) ухвали, включені до переліку, наведеному в ч. 1 ст. 255 ГПК України, які суд постановляє, здійснюючи процесуальні дії та вирішуючи інші процесуальні питання, за правилами та на підставі норм ГПК України.

Отже, ухвала про прийняття на підставі ч. 4 ст. 39 КУзПБ заяв для одночасного розгляду з прийнятою заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство стосовно того самого боржника підлягає апеляційному оскарженню згідно із ч. 2 ст. 9 КУзПБ.

Детальніше з текстом постанови судової палати КГС ВС від 16 серпня 2023 року у справі № 920/162/23 можна ознайомитися за посиланням Ьїїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/РеуіемЛ13738385.

ЯКІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ МАЄ ВЧИНИТИ СУД АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ У РАЗІ ЗВЕРНЕННЯ СКАРЖНИКА З КЛОПОТАННЯМ ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД СПЛАТИ СУДОВОГО ЗБОРУ ПІСЛЯ ПОСТАНОВЛЕННЯ УХВАЛИ ПРО ЗАЛИШЕННЯ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ БЕЗ РУХУ ТА НАДАННЯ СКАРЖНИКУ СТРОКУ ДЛЯ ПОДАННЯ ДОКАЗІВ СПЛАТИ СУДОВОГО ЗБОРУ?

Стаття 258. Форма і зміст апеляційної скарги

Стаття 119. Поновлення та продовження процесуальних строків

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України скаржник має додати до апеляційної скарги докази сплати судового збору. У випадку, коли розмір судового збору перевищує п'яти відсотків розміру річного доходу скаржника - фізичної особи за попередній календарний рік, він може клопотати про звільнення його від сплати судового збору (ст. 8 Закону України «Про судовий збір»). Таке клопотання скаржник повинен заявити в апеляційній скарзі. Тобто строк його заявлення визначений днем подання апеляційної скарги.

У разі коли після постановлення судом ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та надання скаржнику строку на усунення її недоліків, а саме надання доказів сплати судового збору, скаржник звернувся до суду з клопотанням про звільнення його від сплати судового збору, суд може залишити таке клопотання без розгляду з підстав пропущення строку його подання або за заявою скаржника поновити цей строк та розглянути клопотання по суті.

У випадку залишення судом клопотання про звільнення скаржника від сплати судового збору без розгляду або відмови в задоволенні такого клопотання суд постановляє ухвалу, яку направляє скаржнику.

Отримавши її, скаржник повинен виконати ухвалу суду про залишення апеляційної скарги без руху, а саме надати суду докази сплати судового збору. Якщо скаржник не встигає цього зробити до закінчення строку, наданого судом або встановленого законом на усунення недоліків, він може звернутися до суду із заявою про продовження або поновлення зазначеного строку.

Для цього перед постановленням ухвали про повернення апеляційної скарги з підстави неусунення скаржником її недоліків суд має переконатись, що скаржник отримав ухвалу про залишення без розгляду або відмову в задоволенні його клопотання про звільнення від сплати судового збору та має розумний строк для сплати судового збору і подання заяви про продовження або поновлення строку на усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору. Відповідно до ч. 6 ст. 260 ГПК України такий строк не повинен перевищувати п'яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Якщо скаржник звернувся до суду із заявою про продовження або поновлення встановленого судом або законом строку на усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору, то суд може продовжити або поновити пропущений строк, прийняти докази сплати судового збору та відкрити апеляційне провадження, якщо визнає причини його пропуску поважними, або відмовити у продовженні, поновленні пропущеного строку та повернути апеляційну скаргу.

Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 18 жовтня 2023 року у справі № 910/10939/22 можна

ознайомитися за посиланням Ьїїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/РеуіемЛ14685580.

КОЛИ ПОЧИНАЄТЬСЯ ПЕРЕБІГ СТРОКУ ДЛЯ УСУНЕННЯ НЕДОЛІКІВ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ? ЧИ ВПЛИВАЄ НА ПОЧАТОК І ЗАКІНЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ СТРОКІВ ДЛЯ УСУНЕННЯ НЕДОЛІКІВ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ НАДСИЛАННЯ УХВАЛИ ДО ЄДИНОГО ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРУ СУДОВИХ РІШЕНЬ?

Стаття. 260. Залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги

Право на вчинення процесуальних дій (усунення недоліків) пов'язується з моментом отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, а не з моментом перебування поштового відправлення у точці видачі/доставки.

Надсилання ухвали до Єдиного державного реєстру судових рішень не впливає на початок і закінчення процесуальних строків для усунення недоліків апеляційної скарги.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 17 жовтня 2022 року у справі № 922/2201/21 можна ознайомитися за посиланням Ьїїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/РеуіемЛ06867459.

ЧИ НАДІЛЕНИЙ СУД АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ПОВНОВАЖЕННЯМИ ПЕРЕВІРЯТИ ДОТРИМАННЯ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ПРАВИЛ ЮРИСДИКЦІЇ, ЯКЩО ЖОДНА ЗІ СТОРІН НЕ ПОРУШУВАЛА ПИТАННЯ ЩОДО НЕНАЛЕЖНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ РОЗГЛЯДУ СПОРУ?

Стаття 269. Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції

Частиною 1 ст. 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас ч. 4 цієї статті передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із ч. 2 ст. 278 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених ст. 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Отже, суд апеляційної інстанції незалежно від доводів апеляційної скарги перевіряє дотримання правил юрисдикції господарських судів.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 15 лютого 2022 року у справі № 908/2037/20 можна ознайомитися за посиланням Іііїр://геуезіг.соиі1.доу.иа/Реуіем/103320420.

ЧИ Є НЕПІДПИСАННЯ ПОСТАНОВИ ВСІМ СКЛАДОМ СУДУ, ВИЗНАЧЕНИМ ДЛЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ, ОБОВ'ЯЗКОВОЮ ПІДСТАВОЮ ДЛЯ СКАСУВАННЯ СУДОВОГО РІШЕННЯ З НАПРАВЛЕННЯМ СПРАВИ НА НОВИЙ РОЗГЛЯД?

Стаття 281. Порядок ухвалення судових рішень судом апеляційної інстанції

Стаття 310. Підстави для повного або часткового скасування рішень і передачі справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду

Відповідно до ч. 3 ст. 281 ГПК України постанова або ухвала суду апеляційної інстанції оформлюється суддею- доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, визначеним для розгляду справи, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

У п. 3 ч. 1 ст. 310 ГПК України законодавцем унормовано, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що в ньому зазначені.

Отже, наявність у матеріалах справи непідписаної всім складом суду, визначеним для розгляду справи, постанови є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 19 вересня 2023 року у справі № 910/10681/22 можна ознайомитися за посиланням ЬіїрзУ/геуезіг.соигІдоу.иа/РеуіемЛ13651176.

З ЯКОГО РОЗМІРУ ПРОЖИТКОВОГО МІНІМУМУ ДЛЯ ПРАЦЕЗДАТНИХ ОСІБ, НЕОБХІДНОГО ДЛЯ ОБЧИСЛЕННЯ ЦІНИ ПОЗОВУ, СЛІД ВИХОДИТИ ПРИ ВИРІШЕННІ ПИТАННЯ ПРО ВІДКРИТТЯ КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВИПАДКАХ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ П. 2 Ч. 3 СТ. 287 ГПК УКРАЇНИ: ВСТАНОВЛЕНОГО НА 1 СІЧНЯ РОКУ, В ЯКОМУ ОСОБА ЗВЕРНУЛАСЯ З ПОЗОВОМ У СПРАВІ, ЧИ НА 1 СІЧНЯ РОКУ, В ЯКОМУ БУЛО ПОДАНО КАСАЦІЙНУ СКАРГУ?

Стаття 287. Право касаційного оскарження

Звертаючись з позовом до суду, особа визначає ціну позову з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на момент подання позовної заяви. З огляду на ціну позову суд першої інстанції визначає розмір судового збору, який особа має сплатити за подання позовної заяви, наявність чи відсутність підстав для віднесення справи до категорії малозначних та порядок розгляду такої справи тощо.

Подальша зміна законодавцем розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб не має впливати на законні права та очікування учасників судового процесу (в тому числі щодо можливості касаційного оскарження судового рішення), який вже розпочався.

Отже, вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, слід обраховувати п'ятсот прожиткових мінімумів на одну працездатну особу у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, з розміру, що був встановлений на 1 січня року, в якому особа звернулася з відповідним позовом.

Детальніше з текстом ухвали ОП КГС ВС від 02 вересня 2022 року у справі № 924/337/18 можна ознайомитися за посиланням ЬіїрзУ/геуезіг.соигІдоу.иа/РеуіемЛ06051431.

ЧИ МОЖНА ОСКАРЖИТИ В КАСАЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ РІШЕННЯ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ З ПІДСТАВИ, ПЕРЕДБАЧЕНОЇ П. 1 Ч. 2 СТ. 287 ГПК УКРАЇНИ, У ЗВ'ЯЗКУ З ПОРУШЕННЯМ НОРМ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА?

Стаття 287. Право касаційного оскарження

Системний аналіз положень ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 4 ст. 236 та ч. 7 ст. 301 ГПК України свідчить, що суд касаційної інстанції формує висновки щодо застосування не лише норм матеріального права, які є обов'язковими для судів першої та апеляційної інстанцій, а й вказує на особливість та правильність застосування норм процесуального права.

Отже, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами оскарження судових рішень, зазначених у п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, можуть бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Детальніше з текстом постанови ОП КГС ВС від 19 серпня 2022 року у справі № 908/2287/17 можна ознайомитися за посиланням Ьїїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/РеуіемЛ05837295.

ЯКІ ПІДСТАВИ Є НАЛЕЖНИМИ ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ПРО ВІДСТУП ВІД РАНІШЕ СФОРМОВАНОЇ ПРАВОВОЇ ПОЗИЦІЇ ВЕРХОВНОГО СУДУ?

Стаття 287. Право касаційного оскарження

Для відступу від раніше сформованої правової позиції Верховного Суду необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду потрібно мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними або застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 08 лютого 2022 року у справі № 910/33/21 можна ознайомитися за посиланням Ьїїр://геуезіг.соиі1.доу.иа/РеуіемЛ03371265.

ЧИ ВІДПОВІДАЄ ВИМОГАМ ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА КАСАЦІЙНА СКАРГА, ЩО НЕ МІСТИТЬ ВІДОМОСТЕЙ ПРО НАЯВНІСТЬ АБО ВІДСУТНІСТЬ ЕЛЕКТРОННОГО КАБІНЕТУ В ОСОБИ, ЯКА ЇЇ ПОДАЄ? ЯКІ НАСЛІДКИ НЕНАЛЕЖНОГО ОФОРМЛЕННЯ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ?

Стаття 290. Форма і зміст касаційної скарги

Стаття 292. Залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги

Стаття 174. Залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви

Згідно з абз. 1 ч. 6 ст. 6 ГПК України (в редакції Закону від 29.06.2023 № 3200-ІХ) адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно- телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

За новою редакцією п. 2 ч. 2 ст. 290 ГПК України (в редакції Закону від 29.06.2023 № 3200-ІХ) у касаційній скарзі повинно бути зазначено повне найменування особи, яка подає касаційну скаргу, її місцезнаходження, поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету. Якщо касаційна скарга не містить відповідних відомостей про особу, яка ї 'подає, така скарга не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 292 ГПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених ст. 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до ч. 6 ст. 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення ст. 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

За приписами абз. 1 ч. 2 ст. 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала прозалишення позовної заяви без руху постановляється з підстави, визначеної абз. 2 ч. 1 цієї статті, суд в ухвалі зазначає про обов'язок такої особи зареєструвати електронний кабінет відповідно до ст. 6 цього Кодексу, що передбачено абз. 2 ч. 2 ст. 174 ГПК України.

Детальніше з текстом ухвали КГС ВС від 10 листопада 2023 року у справі № 906/1141/22 можна ознайомитися за посиланням Ьїїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/РеуіемЛ14834787.

ЧИ Є МОЖЛИВИМ ВІДКРИТТЯ КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ТА ЗДІЙСНЕННЯ КАСАЦІЙНОГО ПЕРЕГЛЯДУ У СПРАВІ В РАЗІ, ЯКЩО Є УХВАЛА ПРО ВІДМОВУ У ВІДКРИТТІ КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ЗА

Стаття 293. Відмова у відкритті касаційного провадження

У разі коли подана учасником справи касаційна скарга була розглянута судом і за наслідками касаційного перегляду прийнята відповідна постанова або у відкритті касаційного провадження за такою касаційною скаргою було відмовлено, повторне подання касаційної скарги цією самою особою на це саме судове рішення є неможливим.

Детальніше з текстом ухвали ОП КГС ВС від 18 листопада 2022 року у справі № 903/682/21 можна ознайомитися за посиланням Ьїїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/РеуіемЛ07490744.

ЧИ МОЖЕ БУТИ ПОНОВЛЕНИЙ СТРОК НА ПОДАННЯ ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ?

Стаття 294. Відкриття касаційного провадження у справі

Оскільки строк на подання відзиву на касаційну скаргу встановлюється не законом, а судом і може бути продовженим, а не поновленим, то клопотання сторони у справі про поновлення строку на подання відзиву касаційної скарги не може бути задоволено.

Тобто відзив на касаційну скаргу, в якому сторона у справі просить поновити строк на його подання, суд залишає без розгляду.

Детальніше з текстами постанов КГС ВС від 01 серпня 2022 року у справі № 910/16784/20 та від 21 вересня 2022 року у справі № 922/2012/21 можна ознайомитися за посиланнями Ьіїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/ГСеуіемЛ05693209, ІШрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/ГСеуіемЛ06774318.

ХТО МАЄ ПРАВО ПОРУШИТИ ПИТАННЯ ПРО ПЕРЕДАЧУ СПРАВИ ЗА ВСТАНОВЛЕНОЮ ЮРИСДИКЦІЄЮ ПІСЛЯ ЗАКРИТТЯ В НІЙ ПРОВАДЖЕННЯ НА ПІДСТАВІ П. 1 Ч. 1 СТ. 231 ГПК УКРАЇНИ?

Стаття 313. Підстави для скасування рішення повністю або частково із закриттям провадження в справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині Стаття 231. Закриття провадження у справі

Питання про передачу справи за встановленою юрисдикцією після закриття в ній провадження може бути порушено перед судом саме позивачем шляхом подання відповідної заяви. Ухвала про передачу справи за встановленою юрисдикцією постановляється судом касаційної інстанцій за наявності відповідної заяви позивача у справі.

Детальніше з текстом ухвали КГС ВС від 23 лютого 2022 року у справі № 915/1565/20 можна ознайомитися за посиланням Ьїїр://геуезіг.соиі1.доу.иа/РеуіемЛ03525065.

ЧИ МОЖУТЬ БУТИ ПЕРЕГЛЯНУТІ СУДОВІ РІШЕННЯ ЗА ВИКЛЮЧНИМИ ОБСТАВИНАМИ З ПІДСТАВИ ВСТАНОВЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИМ СУДОМ УКРАЇНИ НЕКОНСТИТУЦІЙНОСТІ (КОНСТИТУЦІЙНОСТІ) ЗАКОНУ, ІНШОГО ПРАВОВОГО АКТА ЧИ ЇХ ОКРЕМОГО ПОЛОЖЕННЯ, ЗАСТОСОВАНОГО (НЕ ЗАСТОСОВАНОГО) СУДОМ ПРИ ВИРІШЕННІ СПРАВИ, ЯКЩО РІШЕННЯ СУДУ ЩЕ НЕ ВИКОНАНЕ?

Стаття 320. Підстави перегляду судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами

Рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ. Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Дія рішення КСУ не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися (припинилися) до його ухвалення.

Застереження щодо можливості перегляду судового рішення у зв'язку з виключними обставинами у разі, якщо воно ще не виконане, ґрунтується на принципі юридичної визначеності, який вимагає поваги до принципу гез щсіісаїа, тобто поваги до остаточного рішення суду. Суть цього принципу полягає у тому, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим, не може ставитися під сумнів та підлягає виконанню, тобто вирішення судом спірного питання визнається за істину.

Саме з виконанням судового рішення реально поновлюються права особи, яка зверталася з відповідним позовом до суду і за наслідками виконання цього судового рішення отримує визначеність у правовому статусі, на який може покладатися, реалізуючи свої права та обов'язки.

Для застосування положень п. 1 ч. 3 ст. 320 ГПК України необхідна сукупність таких умов: 1) встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи;

2) винятковість випадку, яка полягає в тому, що рішення суду ще не виконане, тобто коли наслідки, передбачені ним, остаточно не настали.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 27 вересня 2022 року у справі № 924/57/19 можна ознайомитися за посиланням Ьїїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/РеуіемЛ06506730.

ЧИ Є ПРИСІЧНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТРОК, ВСТАНОВЛЕНИЙ Ч. 2 СТ. 321 ГПК УКРАЇНИ, У МЕЖАХ ЯКОГО УЧАСНИК СПРАВИ МОЖЕ ПОДАТИ ЗАЯВУ ПРО ПЕРЕГЛЯД РІШЕННЯ ЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ З ПІДСТАВ, ВИЗНАЧЕНИХ П. 1 Ч. 2 СТ. 320 ГПК УКРАЇНИ? ЧИ МОЖНА ПОНОВИТИ ТАКИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТРОК? ЧИ ІСНУЄ МОЖЛИВІСТЬ ЙОГО ПЕРЕРИВАННЯ?

Стаття 321. Порядок і строк подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами

Системний аналіз змісту статей 118, 119, 321 ГПК України свідчить, що встановлений п. 1 ч. 2 ст. 321 цього Кодексу строк у три роки за своєю правовою природою є преклюзивним (припиняючим), тобто таким, сплив якого спричиняє припинення самого права, за реалізацією якого звертається особа, та він не може бути відновлений, незалежно від причин його пропуску.

Отже, можливість поновлення трирічного процесуального строку, встановленого ч. 2 ст. 321 ГПК України, в межах якого учасник справи може подати заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами з підстав, визначених п. 1 ч. 2 ст. 320 згаданого Кодексу, процесуальним законом

виключається.

Положення ст. 116-119 ГПК України, якими вичерпно регулюються правовідносини щодо початку, закінчення, зупинення, поновлення та наслідків пропуску процесуальних строків, у тому числі присічного (преклюзивного), визначеного п. 1 ч. 2 ст. 321 цього Кодексу, не передбачають переривання процесуальних строків.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 08 серпня 2022 року у справі № 925/2073/13 можна ознайомитися за посиланням Ьїїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/РеуіемЛ05667429.

ЧИ ІСНУЮТЬ ПІДСТАВИ ДЛЯ СКАСУВАННЯ ПОСТАНОВИ ПРО ВІДКРИТТЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ, КОЛИ ВИКОНАВЕЦЬ ВІДКРИВ ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ НА ПІДСТАВІ НАКАЗУ, ЩО МІСТИВ ВКАЗІВКУ ПРО НАБРАННЯ ЧИННОСТІ РІШЕННЯМ СУДУ?

Стаття 327. Звернення судових рішень до виконання

За приписами ч. 1, 3 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу (що є виконавчим документом), виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Питання, пов'язані з примусовим виконанням судових рішень і рішень інших органів, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), який є спеціальним законом.

За п. 1 ч. 1 ст. 26 згаданого Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 Закону, зокрема виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. При цьому детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій (в тому числі під час відкриття виконавчого провадження) регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу від 29.09.2016 № 2832/5, далі - Інструкція).

Статтею 4 Закону встановлено вимоги, відповідно до яких має бути оформлений виконавчий документ, зокрема він має містити дату набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Згідно зі ст. 38 Закону в разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) виконавче провадження повинно бути зупинено.

Тобто, коли виконавець, діючи відповідно до вимог законодавства та Інструкції, відкрив виконавче провадження на підставі виконавчого документа, що містив вказівку про набрання чинності рішенням суду, та за відсутності інших документальних даних, що належним чином спростовують таку вказівку, то він у випадку поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду зупиняє розпочате виконавче провадження. Підстав для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження в такому разі немає.

Детальніше з текстом постанови ОП КГС ВС від 18 серпня 2023 року у справі № 924/90/22 можна ознайомитися за посиланням Ьїїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/РеуіемЛ12967145.

ЯКИМ КРИТЕРІЯМ ПОВИННА ВІДПОВІДАТИ ЗАЯВА (КЛОПОТАННЯ) ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ, ПРО ЗУПИНЕННЯ ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ (УХВАЛИ) СУДУ АБО ЗУПИНЕННЯ ЙОГО ДІЇ ДО ЗАКІНЧЕННЯ ПЕРЕГЛЯДУ В КАСАЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ?

Стаття 332. Зупинення виконання судового рішення Стаття 294. Відкриття касаційного провадження у справі

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 294 ГПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії, якщо зупинити його виконання неможливо.

Частиною 1 ст. 332 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Водночас застосування відповідних повноважень має бути обґрунтованим, а підстави - вагомими, оскільки у такому випадку інша сторона у справі (учасники справи), на користь якої постановлено рішення, буде обмежена у праві на задоволення своїх вимог.

Заява (клопотання) про зупинення виконання (дії) судових рішень повинна містити не лише посилання на правові норми, що надають суду можливість здійснити таку процесуальну дію, насамперед вона має бути обґрунтованою посиланням на конкретні обставини (перешкоди у здійсненні повороту виконання, запобігання порушенню прав осіб, які брали / не брали участі у розгляді справи, але суд вирішив питання про їх права та обов'язки) і наявністю доказів на підтвердження таких обставин.

Детальніше з текстом ухвали КГС ВС від 22 лютого 2022 року у справі № 916/2825/20 можна

ознайомитися за посиланням Ьїїр://геуезіг.соиі1.доу.иа/РеуіемЛ03524998.

ЧИ МАЄ ПРАВО ПРОКУРОР ЯК ЗАІНТЕРЕСОВАНА ОСОБА ПОДАТИ ЗАЯВУ ПРО ЗАМІНУ СТОРОНИ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ЗА ЙОГО ПОЗОВОМ В ІНТЕРЕСАХ ДЕРЖАВИ?

Стаття 334. Заміна сторони виконавчого провадження

Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Глоба проти України» від 05.07.2012).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 334 ГПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Згідно із ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням наведених законодавчих приписів прокурор як заінтересована особа має право подати заяву про заміну сторони виконавчого провадження у справі за його позовом в інтересах держави.

Детальніше з текстами постанови КГС ВС від 31 серпня 2023 року у справі № 902/505/19 та ухвали КГС ВС від 23 травня 2019 року у справі № 908/2878/13 можна ознайомитися за посиланнями їирз://геуезіг.соигІдоу.иа/Реуіем/113176025, їіїрз://геуезіг.соиі1.доу.иа/Реуіем/81910723.

вівторок, 5 листопада 2024 р.

Заборона експлуатації залізничних вантажних вагонів у навантаженому стані після закінчення граничного строку їх експлуатації

середа, 2 жовтня 2024 р.

середа, 19 червня 2024 р.

Питання чужого збору із заяви про забезпечення доказів

Питання судового збору

четвер, 11 квітня 2024 р.

Докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи

пʼятниця, 5 квітня 2024 р.

ОГЛЯД СУДОВОЇ ПРАКТИКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ЩОДО ОКРЕМИХ ПИТАНЬ ЗАСТОСУВАННЯ ПОЛОЖЕНЬ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

вівторок, 5 листопада 2024 р.

середа, 2 жовтня 2024 р.

середа, 19 червня 2024 р.

четвер, 11 квітня 2024 р.

пʼятниця, 5 квітня 2024 р.