ПИТАННЯ ОБГРУНТОВАНОСТІ КРЕДИТОРСЬКИХ ВИМОГ ДО БОРЖНИКА, ЯКА ВИНИКЛА НА ПІДСТАВІ УГОДИ ПРО УПРАВЛІННЯ МАЙНОМ

 

Постанова КГС ВС від 07.09,2023 №905/1965/19: https://reyestr.court.gov.ua/Review/113357358, Суддя-доповідач: Пєсков В. Г.

У випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення

44. У цій справі, судами попередніх інстанцій встановлено, що між КМДА та боржником було укладено Угоду, предметом якої є передача майна комунальної власності територіальної громади міста Києва та об`єктів незавершеного будівництва в управління боржнику та подальша експлуатація ним майна.

45. Пунктом 2.1.14. зазначеної Угоди визначено, що боржник за використання комунального майна територіальної громади міста Києва зобов`язується здійснювати на користь територіальної громади міста Києва щороку платіж в розмірі, який дорівнює 10 відсоткам чистого прибутку, отриманого товариством за попередній бюджетний рік, але не менше ніж 2 млн. грн за рік. Цей платіж боржник повинен сплачувати протягом поточного року рівними частинами щокварталу.

46. Заява з грошовими вимогами КМДА до боржника обґрунтована наявністю заборгованості останнього заУгодою за 2017 рік у розмірі 500 000 грн та за 2018 рік - у розмірі 2 000 000, а також нарахованими на цю суму 3% річних та інфляційних нарахувань за прострочення виконання грошового зобов`язання.

47. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що боржник перерахував КМДА кошти на виконання Угоди, а саме:

- 21.06.2017 згідно з платіжним дорученням №2116899175 за 1 квартал 2017 року в сумі 500 000 грн;

- 31.08.2017 згідно з платіжним дорученням №2116937424 за 2 квартал 2017 року в сумі 500 000 грн;

- 22.12.2017 згідно з платіжним дорученням №2117041481 за 3 квартал 2017 року в сумі 500 000 грн;

- 28.02.2018 згідно з платіжним дорученням №2117107789 за 4 квартал 2017 року в сумі 500 000 грн;

- 19.04.2018 згідно з платіжним дорученням №2117147899 за 1 квартал 2018 року в сумі 500 000грн;

- 30.07.2018 згідно з платіжним дорученням №12798 за 2 квартал 2018 року в сумі 500 000 грн.

48. Доводи касаційної скарги про те, що платіжні доручення, окрім платіжного доручення від 30.07.2018 № 12798, не містять в графі призначення платежу, за який саме рік вони сплачені, а тому у боржника наявна заборгованість за 2017 рік в сумі 500 000 грн та за 2018 рік в сумі 2 млн грн, Верховний Суд відхиляє з огляду на наступне.

49. У випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18 та вірно врахована судом апеляційної інстанції у цій справі.

50. Отже, дослідивши умови Угоди та матеріали справи суди першої та апеляційної інстанції встановили, що боржник розрахувався із кредитором за Угодою за 4 квартали 2017 року та 2 квартали 2018 року. Порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо оцінки доказів у справі Верховним Судом не встановлено.

51. Разом з тим, за встановлених та досліджених судами положень п. 2.1.14. Угоди, колегія суддів погоджується із висновками судів, що умовами зазначеного пункту визначено, що платіж здійснюється за поточний рік рівними частинами щокварталу, а не за попередній рік у поточному. А тому безпідставними є доводи скаржника, що платежі за використання комунального майна за 2017 рік боржник повинен сплачувати у поточному 2018 році.

52. Посилання скаржника на наявність заборгованості за Угодою, оскільки майно боржником не повернуто після припинення дії Угоди, Верховний Суд відхиляє та зазначає таке.

53. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Угода припинила свою дію 30.04.2018, окрім майна ТЕЦ №5, ТЕЦ №6 та електроенергетичного майна, необхідного для передачі та постачання електричної енергії, а також майна сміттєспалювального заводу "Енергія", користування яким продовжувалось до 31.07.2018.

54. При цьому, судами встановлено, що боржником неодноразово направлялися КМДА акти приймання-передачі комунального майна та листи про необхідність підписання вказаних актів, які кредитором не були підписані та повернуті. Судами встановлено, що на час подання заяви кредитором, електроенергетичне майно комунальної власності територіальної громади міста Києва ані кредитором, ані будь-якими іншими комунальними підприємствами не прийнято.

55. Водночас, доводи скаржника про те, що боржнику відомо, що для прийняття зазначеного майна, була створена Комісія з проведення інвентаризації майна комунальної власності територіальної громади міста Києва переданого ПАТ "Київенерго" відповідно до Угоди не спростовують встановлених обставин ухилення КМДА від виконання свого обов`язку щодо приймання майна та не прийняття КМДА належним чином його за Угодою, а відтак і не доводять обов`язок боржника сплачувати за використання майна після спливу дії Угоди.

56. Посилання КМДА на те, що для того, щоб визначити розмір платежу за Угодою за певний рік необхідно знати чистий прибуток товариства, однак річна фінансова звітність товариства затверджується на початку наступного року, Верховний Суд не бере до уваги позаяк КМДА самостійно визначено та заявлено розмір заборгованості за Угодою в сумі 500 000 грн за кожний спірний квартал як чверть від встановленої в угоді суми не менше 2 млн грн за рік.

57. Таким чином, встановивши належне виконання "К.Енерго" своїх зобов`язань перед КМДА за Угодою щодо сплати за користування комунальним майном за 2017 рік та 1, 2 квартали 2018 року та відсутність заборгованості боржника, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у визнанні заявлених грошових вимог в сумі 2 500 000 грн та нарахованих на цю суму 3% річних та інфляційних втрат як похідних вимог.

58. Відносно вказаної скаржником підстави касаційного оскарження, а саме - відсутності висновку ВС у подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає таке.

59. Відповідно до п.3 ч.2 ст.287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.1, 4 ч.1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок ВС щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

60. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення ВС висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

61. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати КГС у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказав, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених п.3 ч.2 ст.287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (постанова ВС від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).

62. Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі п.3 ч.2 ст.287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку ВС щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

63. У цьому випадку КМДА посилається на відсутність висновку ВС щодо застосування ст.193 ГК України ("Загальні умови виконання господарських зобов`язань"), ст.526 ("Загальні умови виконання зобов`язання"), 625 ЦК України ("Відповідальність за порушення грошового зобов`язання"), які можуть бути застосовані судами при вирішенні будь-яких спорів, що виникають з договорів. Суд зауважує, що спори вирішується судами в залежності від умов договору, фактичних обставин справи, поданих сторонами доказів на обґрунтування своїх вимог та заперечень, тобто з урахуванням обставин кожної конкретної справи та здійсненої судами оцінки доказів у ній.

64. Однак, скаржник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права в контексті спірних правовідносин, як і не наводить мотивованого обґрунтування помилковості застосування чи порушення судами вказаних норм, а тому Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування зазначених норм.

65. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не спростовують законних та обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій про відмову у визнанні грошових вимог КМДА до АТ "К.Енерго".