📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/115653932
👨⚖️Суддя-доповідач: Кібенко О.Р.
✅У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. У разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності
✔️18. Предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 2 055 311,23 грн, що виник внаслідок порушення обов`язку з оплати робіт за Договором, пені в сумі 37 201,13 грн, 3% річних в сумі 31 927,71 грн та інфляційних втрат в сумі 113 143,71 грн.
19. Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, суди попередніх інстанцій виходили із того, що в спірних правовідносинах мають місце ознаки ухилення боржника від виконання вимог кредитора, адже, як зазначає позивач, заборгованість відповідача виникла за роботи, виконані в серпні 2022 року, які ним на дату звернення з позовом (17.04.2023) не оплачені. Враховуючи характер спору та надані заявником на підтвердження заяви докази, суди дійшли висновку, що спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти боржника в межах суми основного боргу відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та адекватності.
20. ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" не погодилося з мотивами, якими керувалися суди попередніх інстанцій, задовольняючи заяву про забезпечення позову, оскільки вважає, що в його діях відсутні ознаки ухилення від виконання зобов`язання за Договором та недобросовісної поведінки.
21. Крім того скаржник, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01.05.2023 у справі №914/257/23 та від 04.05.2023 у справі №916/3710/22, зазначає, що саме на заявника (позивача) покладається тягар доказування необхідності застосування заходів забезпечення позову.
22. Верховний Суд відхиляє вказані доводи скаржника та погоджується із висновками судів попередніх інстанцій з таких мотивів.
23. Згідно зі ст.136 ГПК господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 ГПК заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
24. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 137 ГПК позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
25. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
26. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
27. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
28. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).
29. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
30. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3 ст.13 ГПК).
31. Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
32. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22.
33. За таких обставин, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22.
34. Отже, Верховний Суд відхиляє довід скаржника щодо обов`язку заявника (позивача) додатково доводити існування об`єктивних ризиків, що можуть утруднити або унеможливити виконання рішення у цій справі (про стягнення з відповідача заборгованості) за умови задоволення судом позову.
35. У зв`язку із зазначеним необґрунтованими є доводи скаржника про те, що:
1) не може вважатися порушенням чи зловживанням з боку відповідача відсутність оплати за спірною вимогою на час розгляду справи в судовому порядку (п.2.1 скарги);
2) передчасними є висновки судів про ухилення боржника від виконання вимог кредитора (п.2.2 скарги), оскільки є чинною ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2023 у справі №904/3816/22; безпідставним є визначення відповідача як боржника; не надано оцінку твердженню позивача, що він не міг мотивувати заперечення проти розгляду третейським судом спору, який розглядався в справі №904/3816/22;
3) відповідач навмисно затягував строк розгляду спору (п.2.3 скарги);
4) суди здійснили інші порушення (п.3 скарги), а саме не врахували преюдиціальність фактів, що містяться в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2023 у справі №904/3816/22, натомість визнавши преюдиціальними факти, що містяться в рішенні третейського суду (п.3.1); відсутня негідна поведінка відповідача та його представників (п.3.2).
36. Ці доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо вжиття позивачем заходів для стягнення заборгованості та недобросовісності поведінки відповідача, що доводив позивач, а отже такі доводи не мають вирішального впливу з урахуванням обов`язку відповідача доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення позову в спорах щодо стягнення грошової заборгованості.
37. Верховний Суд звертає увагу на те, що суди, задовольняючи заяву, взяли до уваги надані заявником докази ухилення боржника від виконання вимог кредитора та наявність у відповідача заборгованості перед іншими кредиторами.
38. Верховний Суд в силу обмежень, встановлених у ч.2 ст.300 ГПК, не наділений правом встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
39. При цьому використання судом терміну "боржник" не свідчить про упередженість і про передчасне вирішення ним питання щодо наявність заборгованості відповідача перед позивачем до розгляду спору по суті, оскільки відповідно до статей 509, 510 ЦК сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор, а зі змісту позовної заяви ТОВ "БМП "Мрія" вбачається, що останнім виконані роботи на підставі Договору, які ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" має оплатити.
Щодо неврахування висновків Верховного Суду
40. Скаржник цитує пункти 27-28 постанови Верховного Суду від 04.05.2023 у справі №916/3710/22:
"27. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
28. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами".
41. Скаржник також посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01.05.2023 у справі №914/257/23, щодо загальних вимог доказування:
"Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог до доказування, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову (подібний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №910/1261/20, від 25.09.2020 №921/40/20)".
42. Втім, скаржник не пояснює, яким чином судами в оскаржуваних рішеннях не були враховані зазначені висновки, які мають загальний характер.
43. Доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду зводяться до того, що саме на заявника (позивача) покладається тягар доказування необхідності застосування заходів забезпечення позову. Однак цим доводам було надано оцінку вище та вони не знайшли свого підтвердження.
44. Окрім цього, висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.05.2023 у справі №916/3710/22, стосується забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно (земельну ділянку) та заборони вчинення певних дій.
45. У вказаній справі №916/3710/22 прокурор в інтересах держави звернувся із позовом про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень, визнання недійсним договорів купівлі-продажу земельної ділянки, іпотечного договору, визнання недійсним державного акта, скасування рішення нотаріуса, скасування державної реєстрації і повернення земельної ділянки.
46. З метою запобігання незаконного використання земельної ділянки та будівництва об`єктів нерухомості на ній, що може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, у заяві про забезпечення позову прокурор просив накласти арешт на спірну земельну ділянку та заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо неї.
47. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, ухвалу суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про задоволення заяви прокурора та вжив відповідні заходи забезпечення позову.
48. У справі №914/257/23 фізична особа до подання позову про визнання недійсними рішень одноосібного учасника товариства з обмеженою відповідальністю та скасування реєстраційних дій (позовні вимоги немайнового характеру) звернулася із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення дії двох рішень одноосібного учасника товариства та встановлення заборони здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо товариства.
49. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову. Суд апеляційної інстанції частково скасував ухвалу суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив заяву про забезпечення позову, а саме зупинив дію одного із рішень одноосібного учасника товариства та встановив заборону здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо товариства. Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції у відповідній частині.
50. Отже, Верховний Суд не вбачає невідповідності оскаржуваних судових рішень наведеним скаржником висновкам. Рішення судів попередніх інстанцій цим висновкам не суперечать, а доводи скаржника зводиться до його незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями про вжиттям судами заходів забезпечення позову.
Щодо дотримання балансу інтересів сторін під час застосування заходів забезпечення позову
51. Скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 04.05.2023 у справі №916/3710/22, в якій вказано: "Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення".
52. Скаржник зазначає, що він є одним із містоутворюючих підприємств, яке спеціалізується на видобутку, переробці та виробництві сировини для металургійної промисловості; підприємство входить до складу Гірничодобувного дивізіону Групи Метінвест; у І кварталі 2023 року Група Метінвест перерахувала до бюджетів усіх рівнів понад 2,5 млрд грн податків і зборів; з урахуванням асоційованих компаній та спільних підприємств у 2022 році Метінвест перерахував до бюджетів усіх рівнів 20,5 млрд грн податків і зборів; з 24.02.2022 Метінвест направив на допомогу Україні понад 3,1 млрд грн, з яких понад 1,6 млрд грн на потреби армії; діяльність відповідача, як і компанії Метінвест, свідчить не тільки про можливість виконання своїх грошових зобов`язань, але і про значний внесок у перемогу над країною агресором, а така діяльність є загальновідомою і не потребує доведення.
53. Натомість, на думку скаржника, позивач не довів неспроможність здійснити виплати за рішеннями та наказами судів, на які посилається в заяві про забезпечення позову; саме на заявника (позивача) в цій справі покладається тягар доказування; несправедливими та необґрунтованими є обмежувальні заходи щодо відповідача в умовах воєнного стану, а тим більше спричинені недбалістю представника позивача, що виразилося в неподанні ним до суду належних та необхідних доказів.
54. Верховний Суд вказані доводи відхиляє з огляду на таке.
55. Як було зазначено, разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності.
56. Водночас арешт коштів на рахунках означає, що гроші залишаються у власності боржника і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.
57. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні відповідача, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №911/1111/20, від 21.01.2022 у справі №910/5079/21.
58. Також Верховний Суд звертає увагу, що у цій справі скаржник не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про застування зустрічного забезпечення з метою дотримання балансу між інтересами сторін.
59. Так, ст.141 ГПК передбачає право господарського суду застосувати зустрічне забезпечення до особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову. Метою зустрічного забезпечення є співмірне вжиття судом заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову відповідно до ст.146 ГПК.
60. Інститут зустрічного забезпечення спрямований на реалізацію таких основних засад господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та пропорційність, адже забезпечення позову певною мірою обтяжує відповідача і у випадку незадоволення вимог позивача зустрічне забезпечення гарантує можливість відшкодувати збитки.
61. На відміну від забезпечення позову, яке застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача та виконання судового рішення та вживається судом виключно за заявою учасника справи, зустрічне забезпечення має на меті зберегти певний баланс сторін та мінімізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів, і може застосовуватися судом за власною ініціативою. Окрім того, зустрічне забезпечення позову застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Такі висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 28.07.2023 у справі №911/2797/22.
62. За таких обставин, у випадку існування обґрунтованих ризиків настання для відповідача негативних наслідків від застосування судом забезпечувальних заходів, скаржник не був позбавлений права ініціювати перед судом питання щодо застування зустрічного забезпечення.
#судовапрактика #забезпеченняпозову #процесуальніпитання #арештгрошовихкоштів
🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp
Немає коментарів:
Дописати коментар