📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/116175229
👨⚖️Суддя-доповідач: Колос І.Б.
✅Визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). Отже, довіреність не є належним доказом повноважень
✔️Зі змісту касаційної скарги вбачається, що Товариство вважає, що подана Залізницею в особі Філії апеляційна скарга на ухвалу господарського суду міста Києва від 10.11.2022 зі справи підлягала поверненню апеляційним судом на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 260 ГПК України, оскільки остання (апеляційна скарга) підписана заступником начальника юридичної служби регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» Володимиром Галасом та адвокатом АТ «Українська залізниця» Надією Пантюшевою без підтвердження повноважень на її підписання, тобто особами, які не мали права на її підписання.
При цьому скаржник зазначає, що апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо належного підтвердження повноважень представника сторони як адвоката, а також щодо самопредставництва юридичної особи викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23346/16 та постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2246/19.
Вважає, що до апеляційної скарги не подано доказів на підтвердження того, що Галас В.Я. (на якого видана довіреність) є посадовою особою заявника апеляційної скарги і уповноважений діяти від товариства через інститут самопредставництва або через інститут представництва та має право підпису. Крім того до апеляційної скарги також не надано доказів того, що відповідна особа (Галас В.Я.) має статус адвоката.
Також скаржник зазначає проте, що апеляційним судом не враховано висновки щодо застосування приписів частини четвертої статті 60 ГПК України та частини третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», викладені в ухвалах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2018 у справі № 910/15163/17, від 21.05.2018 у справі № 908/1156/17, від 21.05.2018 у справі № 910/17213/17, від 25.05.2018 у справі № 922/3775/17, від 31.01.2018 у справі № 910/24418/16.
Крім того, скаржник вважає, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову є обґрунтованою та прийнятою з дотриманням норм як матеріального так і процесуального права, відтак вважає, що у апеляційного господарського суду були відсутні підстави для її скасування.
Стосовно наведених доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
Частиною третьою статті 56 ГПК України визначено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Згідно із частиною першою статті 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (частиною другою статті16 ГПК України).
Положенням частини четвертої статті 56 ГПК України розмежовано такі юридичні категорії, як самопредставництво і представництво.
За загальним правилом самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.
Аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (або суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 17.06.2020 у справі №922/2246/19.
Як вбачається з матеріалів даної справи, подана Залізницею в особі Філії апеляційна скарга на ухвалу господарського суду міста Києва від 10.11.2022 зі справи підписана заступником начальника юридичної служби регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» Володимиром Галасом та адвокатом АТ «Українська залізниця» Надією Пантюшевою.
На підтвердження повноважень Володимира Галас до апеляційної скарги долучено копію довіреності від 07.07.2022 (аркуш справи 145-146), згідно якої АТ «Українська залізниця» в особі голови правління Камишіна О.М. та члена правління Черніцького Р.Р. уповноважують першого заступника виконавчого директора регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» Федака Я.А. та/ або заступника директора виконавчого регіональної філії з рухомого складу регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» Миклащука О.В. здійснювати дії в інтересах Довірителя, пов`язані з діяльністю регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця».
На підтвердження повноважень Галаса В.Я. на представництво інтересів АТ «Українська залізниця» до апеляційної скарги додано копію довіреності від 11.07.2022 року, виданої в порядку передоручення (аркуш справи 144).
Аналіз частини третьої статті 56 ГПК України дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). Така ж правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.11.2020 у справі № 908/592/19.
Отже, довіреність не є належним доказом повноважень заступника начальника юридичної служби Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» Галаса В. Я. на представництво інтересів АТ «Українська залізниця» в порядку самопредставництва юридичної особи відповідно до частини третьої статті 56 ГПК України, тому в цій частині аргументи скаржника знайшли своє підтвердження.
Разом з тим, згідно з пунктом 1 частини першої та частин третьої, четвертої статті 60 ГПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи; довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами; повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Статтею 131-2 Конституції України передбачено, що обов`язковою вимогою для здійснення представництва іншої особи у суді є те, що таке представництво може здійснювати виключно адвокат (за винятком випадків, встановлених законом).
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Частиною першою статті 26 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» закріплено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Частиною третьою статті 26 вказаного Закону встановлено, що повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не встановлює, що в довіреності, виданій на ім`я фізичної особи - адвоката, обов`язково зазначається про те, що такий представник є саме адвокатом. Такі вимоги також відсутні в ГПК та ЦК, яким врегульовано питання представництва за довіреністю. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.10.2018 у справі №908/1101/17.
Тобто, у зазначеному аспекті важливим є, щоб особа, яка здійснює представництво за довіреністю, мала статус адвоката та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Як вже зазначалося вище, подану Залізницею в особі Філії апеляційна скарга на ухвалу господарського суду міста Києва від 10.11.2022 зі справи підписала також адвокат АТ «Українська залізниця» Надія Пантюшева.
На підтвердження повноважень адвоката Надії Пантюшевої до апеляційної скарги долучена довіреність від 29.12.2021 (аркуш справи 147-148), зі змісту якої вбачається, що АТ «Українська залізниця» в особі голови правління Камишіна О.М. та члена правління Лященка Є.А. уповноважують адвоката Пантюшеву Надію Миколаївну, свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльності серія ЛВ №000835 від 21.12.2017 року, на представництво інтересів АТ «Українська залізниця».
Так, відповідно до частин першої, третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (частини друга, третя статті 244 ЦК України ).
В даному випадку визначальним є те, що особа, яка здійснює представництво за довіреністю, має статус адвоката та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. При цьому довіреність визначає лише повноваження адвоката, межі наданих представникові прав та перелік дій, які він може вчиняти.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх повноважень адвокат Надія Пантюшева долучила до апеляційної скарги, зокрема, свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльності серія ЛВ №000835 від 21.12.2017 року, що підтверджує наявність у неї статусу адвоката, а також копію довіреності від 29.12.2021(яка була дійсна до 31.12.2022, а апеляційна скарга подана 30.11.2022).
Таким чином адвокат Надія Пантюшева мала права підписувати апеляційну скаргу, а отже підстав для повернення апеляційної скарги, на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 260 ГПК України, у апеляційного суду були відсутні, тому в цій частині доводи скаржника не знайшли свого підтвердження.
Крім того Суд зазначає, що довіреність є підставою для представництва, ґрунтується на односторонньому волевиявленні особи, яку представляють і за своєю правовою природою є одностороннім правочином, на який поширюється презумпція його правомірності.
Довіреність від 29.12.2021, яка видана на підтвердження повноважень адвоката Надії Пантюшевої не визнавалась недійсною, не була скасована / відкликана, тому апеляційна скарга підписана повноваженим представником АТ «Українська залізниця» .
При цьому Верховний Суд враховує, що форма не може превалювати над змістом. З`ясовуючи зміст довіреності, суд має виходити з її (довіреності) буквального та логічного змісту, з намірів особи, яка таку довіреність видала.
Водночас саме представник несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).
Доводи скаржника щодо неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування приписів частини четвертої статті 60 ГПК України та частини третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», викладених в ухвалах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2018 у справі № 910/15163/17, від 21.05.2018 у справі № 908/1156/17, від 21.05.2018 у справі № 910/17213/17, від 25.05.2018 у справі № 922/3775/17, від 31.01.2018 у справі № 910/24418/16 не приймаються Судом до уваги, оскільки відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України обов`язковому врахуванню судами підлягають висновки Верховного Суду, наведені саме у постановах, а не ухвалах. При цьому неврахування висновків Верховного Суду, наведених в ухвалах, не є підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
#судовапрактика #представництво #самопредставництво #процесуальніпитання
🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp
Немає коментарів:
Дописати коментар