📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/115746216
👨⚖️Суддя-доповідач: Кондратова І.Д.
✅Рішення про збільшення статутного капіталу, що було прийнято до набрання Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", не є підставою для вимог щодо його примусового виконання, оскільки зобов`язання учасника зробити додатковий внесок у статутний капітал - є добровільним зобов`язанням майнового характеру, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку
✔️Щодо наслідків нездійснення додаткових внесків на виконання рішення зборів про збільшення статутного капіталу, прийнятого до набрання чинності Закону про ТОВ
62. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 117 ЦК України учасники господарського товариства зобов`язані виконувати свої зобов`язання перед товариством, у тому числі ті, що пов`язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом.
63. Учасники господарського товариства зобов`язані додержуватися вимог установчих документів товариства, виконувати рішення його органів управління; вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та коштами (засобами), що передбачені установчими документами, відповідно до цього Кодексу та закону про господарські товариства (частина третя статті 88 ГК).
64. Учасники товариства зобов`язані виконувати свої зобов`язання перед товариством, в тому числі і пов`язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами (пункт б частини першої статті 11 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства").
65. Слідуючи буквальному тлумаченню приписів пункту "б" частини першої статті 11 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства", пункту 2 частини першої статті 117 ЦК України та частини третьої статті 88 ГК України, учасник має обов`язок вносити додаткові вклади, якщо розмір, порядок та засоби передбачені установчими документами.
66. Встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів є компетенцією зборів товариства з обмеженою відповідальністю (пункт а частини першої статті 59 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства").
67. Відповідно до частини шостої статті 144 ЦК України у редакції, що діяла станом на момент прийняття рішення загальних зборів, збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом товариства.
68. Аналогічні положення були закріплені в частині восьмій статті 52 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства".
69. Закон не визначав порядок внесення додаткових вкладів, проте встановлював, що це є компетенцією зборів учасників, які мали це узгодити у статуті.
70. Таке законодавче врегулювання питання щодо майнової участі у товаристві відповідає суті й змісту корпоративних відносин і ґрунтується на засадах свободи договору, справедливості, добросовісності та розумності (пункти 3, 6 частини першої статті 3 ЦК України).
71. Відповідно до встановлених судами обставин статут та рішення про збільшення статутного капіталу не регулюють порядок та строки здійснення додаткових внесків. Правові наслідки їх не сплати рішення та статут також не визначали.
72. У постанові від 31.10.2018 № 905/2639/17 Верховний Суд сформулював висновок щодо застосування статті 144 ЦК України, статті 52 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства". Зокрема, Верховний суд виснував, що "Закон розрізняє поняття внесення вкладу до статутного капіталу товариства під час його створення та додаткових вкладів, тобто таких, що здійснюються при збільшенні вже складеного статутного капіталу. Не допускається звільнення учасника товариства від обов`язку внесення первинного вкладу до статутного капіталу товариства, заявленого на момент державної реєстрації товариства, тоді як збільшення статутного капіталу вже існуючого товариства шляхом внесення додаткових вкладів учасниками є їх правом, а не обов`язком. Таке право реалізується шляхом прийняття відповідного рішення зборами товариства, які вправі самостійно визначати розмір, форму і порядок внесення учасниками додаткових вкладів. Строк, протягом якого учасники товариства зобов`язані оплатити свій додатковий вклад, визначається не статтею 140 ЦК України, а встановлюється за погодженням учасників товариства та закріплюється у статуті товариства або окремих рішеннях загальних зборів учасників".
73. У цій справі розглядався спір про оскарження рішення загальних зборів учасників товариства про виключення його учасника у зв`язку з невиконанням ним протягом 10 років рішення загальних зборів учасників товариства щодо внесення додаткового внеску до статутного капіталу товариства. Верховний Суд погодився з висновками судів, що учасник не може вважатися таким, що не виконав зобов`язання з внесення додаткового вкладу, оскільки учасники не вирішували питання про порядок та строки внесення ними додаткових вкладів у зв`язку із збільшенням статутного капіталу товариства, ні на момент проведення загальних зборів, на яких було прийнято таке рішення, ні після проведення цих зборів (пункт 5.2.5).
74. Такий висновок Верховного Суду щодо застосування статті 144 ЦК України, статті 52 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства" було викладено також й у постанові від 03.04.2018 у справі № 911/2340/17, постанові від 09.04.2019 у справі № 923/650/17 (пункт 4.4), а також у постанові від 18.06.2020 у справі № 911/938/19 (пункт 4.5). У цій же постанові Верховний Суд зробив висновок, що правове регулювання (норми частини другої статті 52 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства" та частини третьої статті 144 ЦК України) стосується наслідків невнесення учасниками своєї частки до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства, а не внесення учасниками додаткових вкладів.
75. Узагальнено цей висновок полягає у наступному. Закон розрізняє поняття внесення вкладу до статутного капіталу товариства під час його створення та додаткових вкладів, тобто таких, що здійснюються при збільшенні вже складеного статутного капіталу. Учасник товариства зобов`язаний внести первинний вклад до статутного капіталу товариства. Невнесення учасником товариства первинного вкладу до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства тягне за собою наслідки, передбачені статтею 144 ЦК України та статтею 52 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства". Збільшення статутного капіталу товариства шляхом внесення додаткових вкладів учасниками є їх правом, яке реалізується шляхом прийняття відповідного рішення зборами товариства. Невнесення учасником додаткового внеску не є підставою для виключення учасника з господарського товариства.
76. Корпоративна палата вважає, що такі висновки колегій суддів є таким, що може бути врахований у цій справі mutatis mutandis (з урахуванням відповідних відмінностей), підстав для відступу від нього не вбачає.
77. Корпоративна палата зауважує, що ця справа, як і справа № 905/2639/17, також стосується питання наслідків невиконання протягом 7 років рішення про збільшення статутного капіталу товариства (яке було реалізовано: внесено зміни до статуту та зареєстровані відповідні зміни щодо збільшеного розміру статутного капіталу товариства та часток учасників), але за твердженням товариства, додатковий вклад учасником, що володіє 50 % статутного капіталу товариства, фактично не було внесено. Однак, що стосується конкретних обставин цієї справи, рішення про виключення не приймалось, проте товариство в особі його директора (який одночасно є іншим учасником з часткою у статутному капіталі у розмірі 50 %) звернулось з позовом до іншого учасника про стягнення додаткового внеску в примусовому порядку. Обставини, чи виконав рішення та вніс інший учасник Підприємства (його директор) свій додатковий вклад, сторони не доводили.
78. Корпоративна палата не вважає цю відмінність вирішальною із двох підстав.
79. По-перше, у цій справі, як і у справі № 905/2639/17, суди зробили висновок, що учасник не може вважатися таким, що не виконав зобов`язання з внесення додаткового вкладу, оскільки учасники не вирішували питання про порядок та строки внесення ними додаткових вкладів у зв`язку із збільшенням статутного капіталу товариства, ні на момент проведення загальних зборів, на яких було прийнято таке рішення, ні після проведення цих зборів.
80. По-друге, Корпоративна палата виснувала, що само по собі рішення загальних зборів про збільшення статутного капіталу не є підставою для вимог щодо його обов`язкового виконання шляхом стягнення вкладу на користь товариства, оскільки відповідно до суті корпоративних правовідносин збільшення статутного капіталу вже існуючого товариства шляхом внесення додаткових вкладів учасниками є правом учасників. По суті таке рішення є рішенням про можливість внести додатковий вклад. Та обставина, що таке рішення стало підставою для внесення змін до статуту та реєстрацію цих змін, не змінює суть такого зобов`язання, яке є добровільним зобов`язанням майнового характеру, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
81. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України). Збільшення статутного капіталу шляхом здійснення додаткового внеску могло бути реалізовано учасником виключно на добровільний основі без застосування примусу, якщо інший порядок внесення додаткових внесків та наслідки невиконання не були прямо обумовлені в рішенні загальних зборів або статуті, що допускалось за змістом пункту б частини першої статті 11, частини восьмій статті 52, пункту "а" частини першої статті 59 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства", пункту 2 частини першої статті 117, частини шостої статті 144 ЦК України та частини третьої статті 88 ГК України. У справі, що переглядається, інше не було передбачено.
82. Корпоративна палата також звертає увагу на те, що спірні правовідносини у справі виникли на підставі рішення, що було прийнято у 2015 році, за 7 років до подання позову у цій справі, і за 3 роки - до набрання чинності новим Законом України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", який регламентує інакше порядок збільшення статутного капіталу та наслідків несплати додаткових внесків.
83. До 15 грудня 2017 року, до впровадження в Україні масштабної судової реформи, яка включала внесення змін до Конституції України та законів України, судом касаційної інстанції у цій категорії спорів був Вищий господарський суд України. Цей суд розглядав питання застосування чинного на той час законодавства, котре регулювало питання, що становлять предмет спору. Зокрема, у постанові від 04 лютого 2010 року Вищий господарський суд України у справі № 05/47-09(16/179-07) з предметом позову про стягнення з учасника на користь товариства невнесеної частки до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю у зв`язку з невиконаннямрішення загальних зборів учасників товариства та вимог законодавства зробив висновок, що "збільшення статутного капіталу вже існуючого товариства шляхом внесення додаткових вкладів учасниками є, скоріше, їх правом, а не обов`язком. Таке право реалізується шляхом прийняття відповідного рішення зборами товариства, які вправі самостійно визначати розмір, форму і порядок внесення учасниками додаткових вкладів. Законодавством не передбачений обов`язок товариства на стягнення несплаченої учасниками товариства суми внесків. Відповідне рішення щодо такого стягнення загальними зборами не приймалось".
84. Висновки у постановах Вищого господарського суду України не підлягають обов`язковому врахуванню відповідно до статті 236 ГПК України. Водночас однакове правозастосування забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність усіх перед ним і юридичну визначеність у державі, яка керується верховенством права, а також впливає на громадське розуміння справедливості та правосуддя і на рівень довіри до суду. Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень може спричинити порушення права на справедливий суд, гарантованого у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020 у справі № 761/21898/16-ц (пункт 10.5), від 30.06.2020 у справі №333/6816/17 (пункт 10.3)). Такі саме роз`яснення та рекомендації наведені у Висновку №20 (2017) Консультативної ради європейських суддів про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону від 10.11.2017.
85. Закон імперативно врегулював питання щодо дій Товариства у разі невнесення (неповного внесення) учасниками своїх вкладів до закінчення встановленого річного строку. Згідно з частиною третьою статті 144 ЦК України, частиною другою статті 52 Закону України "Про господарські товариства" загальні збори учасників Товариства приймають одне з таких рішень: про виключення із його складу тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про ліквідацію Товариства (абзац восьмий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 05.02.2013 № 1-рп/2013). Водночас у законодавстві України існувала суттєва законодавча прогалина у питанні правових наслідків для товариства та його учасників, якщо учасники не внесли додаткові внески на виконання рішення про збільшення статутного капіталу, і загальні збори учасників товариства не прийняли про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі
86. У своїй практиці ЄСПЛ також визнав, що, як би чітко не було сформульовано положення законодавства, у будь-якій галузі права існує неминучий елемент судового тлумачення. Завжди існуватиме потреба у роз`ясненні нечітких норм або тих, які потребують пристосування до обставин, що змінюються. Знову ж таки, хоча визначеність є вкрай необхідною, вона може спричиняти надмірну суворість, а закон повинен бути здатним відповідати обставинам, що змінюються. Таким чином, багато законів неминуче сформульовані у термінах, які тією чи іншою мірою є нечіткими, і чиє тлумачення та застосування є питаннями практики. Функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, які залишаються (див. рішення у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" (Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia), заява № 14902/04, пункт 568, від 20 вересня 2011 року). Наслідки такого тлумачення мають узгоджуватися з Конвенцією та практикою ЄСПЛ, яку суди застосовують як джерело права. У цьому контексті Верховний Суд зауважує, що відсутність доступного і розумно передбачуваного судового тлумачення положень закону може призвести як до встановлення порушення прав особи на справедливий судовий розгляду в аспекті дотримання вимоги правової визначеності, так і до визнання незаконним втручання у її майнові інтереси в аспекті дотримання вимог "якості" закону.
87. Як вже зазначалось вище в цій постанові, судова практика щодо положень Закону України "Про господарські товариства", яка застосовувалася досі і правильність якої не піддавалася серйозному сумніву під час дії цього Закону, виходила з того, що товариство, яке представлено в суді виконавчим органом (директором), не мало право на стягнення з учасника товариства суми несплаченого додаткового внеску відповідно до рішення про збільшення статутного капіталу. Скаржник не навів будь-яких попередніх судових рішень, які б тлумачили закон у такий спосіб, що товариство має право на стягнення додатково внеску в статутного капіталу в примусовому порядку. У разі задоволення касаційної скарги фактично це було би вперше, коли суди витлумачили так закон. Корпоративна палата вважає, що відсутні вагомі та достатні підстави для зміни судової практики, особливо, беручи до уваги конкретні обставини справи (інший учасник товариства володіє 50 % статутного капіталу; він є одночасно директором цього товариства; має більше впливу на управління товариством, і очевидно не буде звертатися з таким саме позовом від імені товариства про стягнення внеску з себе за наяності заборгованості, що ставить учасників у нерівне становище).
88. Окрім того, з огляду на неясність та нечіткість законодавства, що раніше регулювало спірні правовідносини, й враховуючи наступні зміни щодо порядку збільшення статутного капіталу, що також не передбачають можливість стягнення з учасника додаткового внеску, Корпоративна палата вважає, що відступ у даній справі від попередньої судової практики шляхом надання ретроактивно нового (іншого) судового тлумачення закону, що вже втратив чинність, суперечитиме принципу правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом. Немає жодних підстав вважати попередню практику застосування положень Закону України "Про господарські товариства" очевидно помилковою.
89. Корпоративна палата вважає необґрунтованими посилання скаржника на норми матеріального права (статей 173, 174, 176, 193 ГК України, статей 509, 526, 530, 598, 599, 610 ЦК України), тому відхиляє його аргументи, що зобов`язання між сторонами є організаційно-господарським.
90. Відповідно до частини шостої статті 3 ГК України під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
91. За визначенням у частині першій статті 176 ГК України організаційно-господарськими визнаються господарські зобов`язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб`єктом господарювання та суб`єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов`язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
92. Відповідно до частини другої цієї статті організаційно-господарські зобов`язання можуть виникати між суб`єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб`єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб`єкта. Такі зобов`язання можуть виникати з договору та набувати форми договору (частина третя статті 176 ГК України).
93. В організаційно-господарських відносинах управлінську (організаційну) дію здійснює власник майна (засновник суб`єкта господарювання), а не навпаки.
94. Майново-господарські відносини у складі корпоративних відносин (під якими відповідно до частини третьої статті 167 ГК України, що діяла на момент прийняття рішення про збільшення статутного капіталу, розуміються відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав), що виникли між учасниками та Підприємством щодо виконання зобов`язань, пов`язаних з майновою участю (здійснення додаткового внеску), не є організаційно-господарськими.
95. Згідно з абзацом другим частини першої, частини четвертої статті 175 ГК України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Суб`єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов`язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов`язання не є підставою для вимог щодо їх обов`язкового виконання.
96. Відповідно до конкретних обставин зобов`язання товариством пов`язано з майновою участю учасника виникло відповідно до рішення про збільшення статутного капіталу, прийнятого до набрання чинності Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", мало добровільний характер для його учасників, тому не могло бути підставою як для виключення учасника з товариства, так й для вимог щодо їх обов`язкового виконання шляхом стягнення в судовому порядку за позовом товариства.
97. Таке засадниче положення корпоративного права про те, що учасника товариства не можна примусити вносити вклади, обумовлене особливістю корпоративних правовідносин та тим, що учасник товариства, вносячи вклади, збільшує майно товариства, але не отримує натомість майнового еквівалента, а лише право участі в товаристві у порядку, встановленому установчим документом та законом. Товариство не має права виплачувати дивіденди учаснику, який повністю або частково не вніс свій вклад (частина третя статті 27 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").
98. Чинний Закон України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (стаття 18) інакше регулює порядок збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів, зокрема, встановлює строк (протягом одного року з дня прийняття рішення про залучення додаткових вкладів), передбачає можливість укладення договору про внесення додаткового вкладу, за яким учасник та/або третя особа зобов`язується зробити додатковий вклад у грошовій чи негрошовій формі, а товариство - збільшити розмір його частки у статутному капіталі; визначає наслідки невнесення учасником товариства додаткового вкладу, з яким укладено договір про внесення додаткового вкладу: розірвання договору або затвердження розміру частки, виходячи з фактично внесеного ним додаткового вкладу.
99. Ключова відмінність у правовому регулюванні полягає в тому, що збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів відбувається в декілька етапів: спочатку приймається рішення про збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів, в якому визначається запланований розмір статутного капіталу та інші умови. Наступним етапом є внесення додаткових вкладів. І лише після цього приймається рішення про затвердження результатів внесення додаткових вкладів, затвердження розмірів часток учасників товариства та їх номінальної вартості з урахуванням фактично внесених ними додаткових вкладів та затвердження збільшеного розміру статутного капіталу товариства. Саме це рішення відповідно до частини п`ятої статті 17 чинного Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" є підставою для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю.
100. На момент прийняття рішення про збільшення статутного капіталу для внесення змін до статуту, які пов`язані із збільшенням статутного капіталу, незалежно від вартості реально внесених (сплачених) учасниками додаткових вкладів, достатньо було надати примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) рішення про внесення змін до установчих документів; документ, що підтверджує правомочність прийняття рішення про внесення змін до установчих документів; два примірники змін до установчих документів юридичної особи у вигляді окремих додатків або два примірники установчих документів у новій редакції (частина перша статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у редакції, що діяла станом 18.09.2015).
101. Тобто етап внесення учасниками додаткових вкладів перед прийняттям рішення про внесення змін до статуту (збільшення статутного капіталу) не був обов`язковим. Одночасно Закон не врегулював питання щодо дій товариства у разі невнесення (неповного внесення) учасниками своїх додаткових вкладів, визначав виключно наслідки і дії товариства у разі невнесення учасниками своїх вкладів протягом річного строку з дня створення товариства.
102. За змістом пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства належать розумність і справедливість. Отже, законодавство треба тлумачити так, щоби його застосування на практиці призводило до справедливих і розумних результатів для учасників цивільного обороту.
103. Відповідно до частини третьої статті 14 ЦК України виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
104. За загальним правилом, учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов`язаннями і несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів (абзац перший частини другої статті 140 ЦК України).
105. Водночас абзац перший цієї частини визначав, що учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов`язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.
106. У частині четвертій статті 50 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства" також було передбачено, що учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов`язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.
107. Аналогічні положення містяться і в статті 2 чинного Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", яка встановлює, що учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов`язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.
108. З огляду на те, що рішення про збільшення статутного капіталу товариства було затверджено і його учасникам було визначено розмір часток без урахування фактично внесених ними додаткових вкладів, Корпоративна палата доходить висновку, що у спірних правовідносинах статтю 52 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства" щодо можливості збільшення статутного капіталу товариства після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі слід застосовувати у системному зв`язку з частиною четвертою статті 50 цього Закону, а також статі 2 Закону України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" щодо покладення солідарної відповідальності на учасників за зобов`язаннями товариства перед кредиторами у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.
109. Такі наслідки застосовуються, якщо після набрання чинності Законом України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники не прийняли рішення про зменшення статутного капіталу товариства або затвердження розмірів часток учасників товариства та їх номінальної вартості з урахуванням фактично внесених ними додаткових вкладів.
110. Отже наслідками невнесення додаткових вкладів відповідно до рішення про збільшення статутного капіталу, що стало підставою для внесення змін до статуту та реєстрації часток учасників товариства, є покладення солідарної відповідальності на учасника, який не вніс (не повністю) свій внесок, за зобов`язаннями товариства перед кредиторами, та обмеження виплати дивідендів.
111. Водночас Корпоративна палата також зауважує, що норми статті 18 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", що регулюють порядок збільшення статутного капіталу товариства, не застосовуються до спірних правовідносин з урахуванням правил дії актів цивільного законодавства у часі. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини перша та третя статті 5 ЦК України).
112. Частина десята цієї статті встановлює правові наслідки несплати (часткової сплати) додаткових вкладів після спливу строку, встановленого попереднім рішенням про збільшення статутного капіталу шляхом залучення додаткових вкладів. У такому разі дії учасників щодо здійснення внесків впливають на розподіл часток та розмір статутного капіталу, що відображається в остаточному рішенні про затвердження результатів внесення додаткових вкладів, що є підставою для внесення змін до відомостей в ЄДР щодо нового розміру статутного капіталу товариства.
113. Натомість у справі, що переглядається, рішення про затвердження збільшеного розміру статутного капіталу товариства вже прийнято, зміни до статуту внесено та затверджено, відповідні відомості щодо розміру статутного капіталу зареєстровано в ЄДР.
114. Суди першої й апеляційної інстанцій помилково застосували норми статті 18 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", який станом на момент прийняття рішення не набрав чинності і не встановлює правових наслідків затвердження збільшеного розміру статутного капіталу товариства без урахування фактично внесених учасниками додаткових вкладів, про що слушно зазначає скаржник. Така помилка у застосуванні статті 18 чинного Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не вплинула на правильність вирішення спору по суті, тому не може бути підставою для скасування судових рішень, але є підставою для зміни мотивувальної частини судових рішень.
115. Підсумовуючи викладене, Корпоративна палата виснувала:
(1) рішення про збільшення статутного капіталу, що було прийнято до набрання Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", не є підставою для вимог щодо його примусового виконання, оскільки зобов`язання учасника зробити додатковий внесок у статутний капітал - є добровільним зобов`язанням майнового характеру, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;
(2) якщо учасник не вніс (неповністю вніс) додатковий внесок на виконання такого рішення, він не може бути зобов`язаний до цього судом. Однак він несе солідарну відповідальність за зобов`язаннями товариства перед кредиторами у межах вартості невнесеної частини вкладу, і має обмеження на виплати дивідендів. Цей обов`язок виникає внаслідок того, що рішення про збільшення статутного капіталу було затверджено, а зміни до статуту товариства було зареєстровано без урахування фактично внесених учасниками додаткових вкладів і надалі не приведено у відповідність, що впливає на права та інтереси інших осіб (кредиторів товариства, інших учасників та товариства);
(3) стаття 18 чинного Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не застосовується до рішень загальних зборів про збільшення статутного капіталу, що були прийняті до набрання чинності цим Законом.
#судовапрактика #корпоративніспори
🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp
Немає коментарів:
Дописати коментар